Після оголошення успішного вирішення календарної реформи, українські греко-католики заявили про необхідність продовжити цю ініціативу в православному середовищі. У ПЦУ, звісно, схвально закивали головами, мовляв, зачекайте, і нам недовго лишилося.
Штатні пропагандисти ПЦУ, перебуваючи в екстазі від того, що відбувається, пішли ще далі! Екзальтована Лана Самохвалова, радіючи “календарній реформі” уніатів та ПЦУ, вже передбачає, що «буде введена вдосконалена система обчислення дати Великодня», оскільки «Рим і Константинополь вже ведуть про це діалог не виключено, що незабаром буде знайдено компроміс для спільної дати Воскресіння Христового».
Проте є кілька принципових відмінностей між греко-католиками та православними у цьому питанні. По-перше, греко-католикам перейти на “новий” стиль набагато простіше, адже вони, хоч і “греко”, але все ж таки – католики. За таким календарем жила і живе їхня церква-мати. Вони вже дуже давно святкують усі основні християнські урочистості двічі, а ще відзначають ті свята, про які православні навіть не чули.
По-друге, – і це найголовніше, – календарна реформа щодо Великодня неможлива для православних, інакше це стане прямим порушенням канонічних норм і взагалі здорового глузду. Перший Вселенський собор Нікеї в 325 році дійшов згоди, що християни повинні використовувати єдиний метод для визначення дати Великодня, і що пасхальний місяць треба обирати так, щоб Великдень святкувався після весняного рівнодення. Більше того, за логікою Євангелія, християнський Великдень не може святкуватись до єврейського пісаха, оскільки, як відомо, Воскресіння Христове відбулося вже після головного іудейського свята.
У цьому сенсі набагато більш недосконалою виглядає католицька пасхалія, яка передбачає святкування Великодня раніше, а іноді й у самий день, єврейського песаха. Більше того, православні і католики вже мали “сутичку” на цей рахунок. В 1583 Григорій XIII направив Константинопольському патріарху Єремії II посольство з пропозицією перейти на григоріанський календар. Константинопольський собор 1583 відкинув пропозицію як не відповідну канонам святих Соборів, а послідовники григоріанської пасхалії, як і послідовники григоріанського календаря, були віддані анафемі.
Чи підуть на таке зневажання канонічного та логічного порядку до ПЦУ? Є певна впевненість, що так. Потрібно розуміти, що ні Константинополю, ні ПЦУ абсолютно не звикати до порушення принципових норм канонічного права. Наприклад, кілька років тому, прямо порушуючи канонічні правила Церкви, на Фанарі ухвалили постанову про допустимість висвячення або служіння священнослужителів-двоєженців. Цією практикою зараз активно користуються “священики” ПЦУ, які без зазріння совісті подають на розлучення зі своїми першими дружинами і, не соромлячись, живучи з іншими жінками. Що вже казати про постійні факти співслужби представників ПЦУ та УГКЦ, на які у Думенка ніяк не реагують.
У цьому сенсі не можемо не погодитися з тезою колег з Правблогу про те, що Україну в цьому сенсі використовують як полігон для випробування об’єднавчого процесу між православними та католиками. Хтось скаже, що греко- і римо-католики – це не одне й теж, проте ми готові сперечатися з таким твердженням, адже головний принцип унії в тому й полягає, що обгортка – православна, а начинка – чистий та нерозбавлений католицизм. Насправді, запитайте будь-якого греко-католика чи визнає він свою церкву якщо вона піде з-під влади Ватикану. Враховуючи загальний курс Константинопольського патріарха та папи римського, версія про використання українських релігійних реалій у темі об’єднання між цими гілками християнства видається не такою вже нереальною. Визначення про спільну пасхалію, треба розуміти, стане остаточним етапом у цій історії.
