У ПЦУ триває «модернізація» церковних традицій та звичаїв. Цього разу в організації заявили про те, що заборона на відвідування храмів жінкам у штанах чи штанях – це «міф», який, на думку представників ПЦУ, поширюють і використовують у храмах «МП», очевидно натякаючи на УПЦ. У ПЦУ стверджують, що такої норми не дотримуються в жодній Помісній Церкві світу. Відповідне «роз’яснення» було опубліковано на офіційній сторінці ПЦУ у Фейсбук.

«Звідки ж узявся цей міф щодо жінок у штанах? Найчастіше в контексті такої «заборони» посилаються на рядки зі Старого Заповіту: «На жінці не повинно бути чоловічого одягу, і чоловік не повинен вдягатися в жіночий одяг, бо мерзенний перед Господом Богом твоїм усякий, хто робить це» (Втор. 22:5). Але про жіночі штани йшлося в тих рядках? За часів, коли писалися правила Старого Заповіту, люди одягалися зовсім не так, як зараз. І жінки, і чоловіки тоді носили схожий одяг: нижню сорочку, яку підперізували поясом, а зверху – туніку (плащ, накидку). У Біблійній енциклопедії Брокгауза зазначається: «Жіночий одяг був схожий на чоловічий, але все ж мав деякі відмінності… Одяг жінок був довшим і ширшим за чоловічий, і, ймовірно, виготовлявся з тонших тканин; верхній одяг мав рукави до зап’ясть. Жінки також носили пояси і плащі». Як бачимо, різниця в одязі не була принциповою, що приводить нас до висновку, що в згаданих рядках книги Повторення Закону йшлося про іншу, скоріше, внутрішню відмінність чоловічого/жіночого, і точно не про штани. Йшлося про заборону чоловікові зображати з себе жінку, а жінці – чоловіка, відкидаючи Богом встановлену природну відмінність двох статей”, – міркують у ПЦУ.

Продовжуючи думку, автор публікації вирішив заглибитися в культурологічний аспект зазначеного питання, вказавши на те, що для різних народів у різний час були характерні різноманітні гендерні відмінності в зовнішньому вигляді, зокрема – в одязі. Розвиваючи аргументацію «апології» жіночих штанів, авторка наголошує на тому, що українські шаровари в різних культурах світу сприймалися як елементи жіночого одягу.

«Чи можна вважати сучасні жіночі штани чоловічим вбранням? Звичайно, що ні. Наприклад, шаровари, які в нашій культурі асоціюються з козацтвом, у багатьох південних і східних народів є елементом жіночого одягу. Або кілт (національний шотландський чоловічий одяг) чи інше подібне вбрання, хоч і схоже на жіночі спідниці, але виникло не як уподібнення чоловіків жінкам, а як відповідь на потреби місцевих умов життя”, – продовжили в ПЦУ.

У ПЦУ підсумували, що їхня організація відкрита для всіх, у тому числі – для жінок у штанах і з непокритими головами.

«Отже, важлива не стільки форма одягу, скільки мета, з якою він вживається. Переконані: для Бога важливе не зовнішнє, а внутрішнє, не тимчасова «обгортка» людини, а її духовні прикраси. Хоча, безперечно, і чоловічий, і жіночий одяг, особливо коли людина проходить до храму, не повинен бути спонуканням до гріховних спокус. Двері нашої Церкви завжди відчинені для всіх – і чоловіків, і жінок. І чи будуть це жінки з покритою чи непокритою головою, вдягнені в спідницю чи в штани, в будь-який день календаря – наші храми завжди відчинені для вас, щоб стати місцем молитви та єднання з Господом”, – підсумували в ПЦУ.

Від себе хочемо додати, що в храмах УПЦ, насправді, не забороняють перебувати жінкам у штанах чи з непокритою головою. Тим не менш, бажаним є перебування в храмі згідно зі встановленим дрес-кодом, який має місце як щодо жінок, так і чоловіків. Перебування в храмі жінки в штанах або штанях точно так само небажане, як і перебування в церкві чоловіків, наприклад, у шортах або майках. Це – елементарна норма поваги до священного місця, яким є храм.

З огляду на спроби ПЦУ виправдати «жіночі штани в храмі» заглибленням у народну культуру та згадкою шароварів, зазначимо так само, що традиційний одяг українських жінок ніколи не передбачав носіння штанів чи штанів. Українські жінки, навіть поза храмом, завжди носили сукні або спідниці, що навіть не обговорювалося. Носіння жінками штанів і штанів набуло широкого поширення за часів СРСР і радянського атеїзму. Тоді, намагаючись домогтися рівноправності з чоловічою частиною населення, жінки багато в чому намагалися бути схожими на чоловіків, що насамперед проявлялося у верхньому одязі та зачісках.

Тому, дотримуючись логіки автора, який захищає право жінок перебувати в храмах у штанах і з непокритою головою, можна з упевненістю сказати, що ПЦУ, таким чином, фактично реанімує радянські традиції та норми, які прийшли натомість українським після того, як Україна стала частиною СРСР.