За підсумками теологічних консультацій у Берліні 2 лютого 2024 року та в Римі 27 квітня 2024 року, під час яких група експертів і богословів вивчала ситуацію з дотриманням прав людини в Україні, зроблено такі висновки:

Ми підтримуємо Україну в її справедливій оборонній війні та вважаємо, що законні та обґрунтовані дії спецслужб і державних органів із захисту конституційного ладу та запобігання колабораціонізму й шпигунству щодо конкретних осіб, які скоїли злочини, перебувають у межах правового поля. При цьому ми не можемо поділяти риторику, яка експлуатує тези колективної відповідальності всієї релігійної громади за дії окремих її членів або, зокрема, священнослужителів.

Ми виступаємо за те, щоб навіть в умовах війни з авторитарним російським режимом Україна зберегла прихильність до демократичних цінностей, до яких належить свобода віросповідання, як одна з базових.

Декларація у формі «Наказу» Всесвітнього російського народного собору – організації, практично повністю залежної від Російської православної церкви і очолюваної її патріархом від 27 березня 2024 року
про характер російсько-української війни як «священної» викликають обґрунтований протест з боку європейських та українських православних і є спробою інструменталізації релігійної риторики для виправдання агресивної зовнішньої політики Кремля і претензій російських націоналістів на землі сусідньої держави.

Заяви та дії Російської православної церкви, зокрема щодо перехоплення адміністративного контролю над єпархіями Української православної церкви на окупованих територіях, призводять до зростання стурбованості з боку української держави. Це ще більше заганяє в глухий кут і без того напружену та складну ситуацію взаємин Української православної церкви та державної влади України.

Останніми місяцями спостерігається ескалація тиску з боку державних органів влади і спецслужб в Україні, як на місцевому, так і на національному рівні, щодо священнослужителів і парафіян Української православної церкви. Як приклади такого тиску за останні місяці можна вказати на напад на єпископа Лонгина (Жара), кримінальні справи щодо митрополита Черкаського Феодосія, митрополита Святогірського Арсенія, протоієрея Миколи Данилевича та інших. Високий церковний статус фігурантів кримінальних справ свідчить про підвищення рівня тиску на церкву.

У низці випадків ми з упевненістю можемо констатувати репресивний характер кримінальних справ, що порушувалися з використанням сумнівних доказів. На нашу думку, їхньою метою є перешкоджання законній правозахисній публічній діяльності єпископів і кліриків УПЦ, і це можна охарактеризувати як порушення свободи віросповідання та втручання спецслужб у діяльність релігійної організації.

Окремим тривожним сигналом є триваючі захоплення храмів, про що повідомляли учасники консультацій, які проживають в Україні та здійснюють внутрішній моніторинг процесів, що відбуваються. Вони відбуваються за потурання місцевої влади, з використанням недосконалості законодавства і часто – із застосуванням сили.
Піддаються різним формам переслідування, зокрема й кримінальному, православні журналісти, які висвітлюють ситуацію в церковно-державних відносинах і намагаються виконувати свою роботу, публікуючи факти і даючи оцінки зловживанням з боку влади. Під час консультації неодноразово відзначалося мовчання з боку журналістської професійної спільноти, яка не реагує на випадки гонінь на колег.

У рамках «Єдиного телемарафону», а також в українських інтернет-виданнях здійснюється планомірна кампанія з дифамації в Українській православній церкві, яку представляють як «промосковську», «нелояльну», або прямо роздмухують нечисленні випадки колабораціонізму та узагальнюють на всю багатомільйонну церковну спільноту. Подібні кампанії очорнення найбільшої релігійної організації країни викликають гостру заклопотаність, оскільки провокують розкол суспільства і дають приводи для кремлівської пропаганди ставити під сумнів демократичний характер української державності.

Особливе занепокоєння викликають спроби державної та судової влади представити одну з православних громад країни як символ суверенітету. Це відображено і в абсурдних судових формулюваннях про «Православну церкву України, як один із символів суверенітету», які суперечать Конституції.

Під час Берлінської та Римської консультацій було відзначено сміливу патріотичну позицію Української православної церкви в особі її предстоятеля та керівництва. Предстоятель церкви, митрополит Онуфрій у перші години з початку повномасштабного вторгнення засудив дії Росії. Також Українська православна церква засудила «Наказ» Всесвітнього російського народного собору, який визнав війну «священною».

Священики та миряни Української православної церкви ведуть активну волонтерську роботу з підтримки ЗСУ та біженців. У складі військових частин істотна частина військовослужбовців є парафіянами УПЦ. Серед них багато близьких родичів священиків УПЦ. Деякі священики і ченці УПЦ є військовослужбовцями або волонтерами на фронті або в прифронтовій зоні. Але при цьому в країні законодавчо заборонено священикам УПЦ брати участь у капеланському служінні та надавати духовну опіку православним захисникам України, які таким чином зазнають дискримінації за релігійною ознакою…

Підбиваючи підсумок, ми звертаємося до європейських політиків, недержавних організацій, релігійних спілок та екуменічного співтовариства з проханням звернути увагу на численні порушення прав і свобод вірян Української православної церкви і створити під егідою ЄС постійний орган моніторингу в царині свободи віросповідання в Україні.

Своєю чергою робоча група Римської консультації продовжить діяльність у сфері моніторингу та висвітлення ситуації навколо Української православної церкви.

Фонд св. Мейнарда та учасники Римської консультації

ДЖЕРЕЛО