21 квітня поліції Одеської області вдалося затримати двох військовослужбовців ЗСУ, які відкрили стрілянину по поліцейських під час огляду авто. На жаль, унаслідок їхніх дій один поліцейський загинув, а другий – із пораненнями перебуває в лікарні. Стрільцями були батько і син – офіцери 82-ї бригади ЗСУ. За різними даними, вони відкрили стрілянину через те, що перевозили чи то зброю, чи то партію наркотиків. Але ми звернули увагу на цю ситуацію не тому.
Відомий борець з Українською Православною Церквою, який, за різними даними, співпрацює з СБУ, голова націоналістичної організації С14 Євген Карась опублікував фото вбивць на паперті православного храму в компанії священиків. Фото датоване 2023 роком. На тлі якого саме храму і з якими священиками зроблено це фото – не вказується. Проте сам Карась запевняє, що це – священики УПЦ, що, загалом, цілком собі можна припустити.
У коментарі до цього “доказу” Карась написав, що вбивці є “фанатиками московського патріархату” і саме тому “так холоднокровно вбили поліцейського”. Ба більше, на думку Карася, фігуранти цієї гучної справи нібито везли зброю з території бойових дій на “мирну землю” саме за завданням “РПЦ ФСБ”, щоб влаштувати якусь диверсію. Зрештою, очільник С14 підводить читачів до того, що ця ситуація вкотре доводить, що в Україні необхідно ухвалити закон №8371, щоб раз і назавжди розправитися з УПЦ.
З “легкої руки” Карася опубліковану ними інформацію починають поширювати різні українські ЗМІ, серед яких, наприклад, телеграм-канал “ДЖОКЕР”, що редагується, за різними даними, таким собі Володимиром Петровим – наближеним радника Офісу Президента України Михайла Подоляка. “Джокер”, як повідомляють медіа-експерти, це така собі форма пропрезидентської ІПСО, що публікує потрібні Офісу Президента наративи.
Що ж, насправді, відбувається? До чого ця конфесійна прив’язка вбивць поліцейського? За фактом – це ніщо інше, як інформаційне розлюднення/дегуманізація людей, які відносять себе до УПЦ. Річ, насправді, дуже небезпечна, адже історії вже відомі випадки, коли частину суспільства робили “поганою” лише через їхню приналежність до тієї чи іншої релігійної групи. Дуже часто такі ситуації призводили до самосудів, фізичної розправи та елементарної дискримінації за релігійною ознакою. Наприклад, могли не працевлаштувати або звільнити з роботи. Не надати тих чи інших послуг у якійсь установі, не обслужити в магазині.
Найгірше те, що це відбувається, на перший погляд – непомітно, проте на постійній основі. “СБУ затримала хористку УПЦ в Запорізькій області за передачу інформації про дислокацію військової частини”. “СБУ заарештувала паламаря УПЦ за підозрою в розкритті позицій української ППО”, “Жінка, яка фотографувала прильоти, виявилася парафіянкою УПЦ”, “Поліція затримала священика УПЦ за водіння напідпитку” тощо. Такі заголовки зустрічаються в інтернеті дуже часто. Як і у випадку з інформацією, опублікованою Карасем, усі вони роблять річ, яка абсолютно не стосується справи, – прив’язують до скоєного злодіяння приналежність порушника до УПЦ.
Ви ж ніколи не зустрічали таких заголовків: “Греко-католицький священик вивозив із зони бойових дій цілий багажник зброї”, “Священик ПЦУ займався контрабандою під виглядом капеланської діяльності”, “Парафіянин ПЦУ вбив товариша по службі у військовій частині”, “Священика УГКЦ затримали за нетверезе водіння”, “Капелан ПЦУ тримав у себе вдома цілий арсенал незареєстрованої зброї”? Справді не зустрічали? А вони не рандомні. Цілком собі реальні новини, в яких українські ЗМІ сором’язливо не вказують церковної приналежності героїв цих історій. І це лише те, що доходить до інфополя! А скільки ще приховано в судових реєстрах, де описано розслідування, що зачаровують душу, щодо людей, які вчинили страшні злодіяння, водночас будучи прихильниками яких завгодно релігійних течій.
Так що ж? Невже прихильники УПЦ порушують закон більше за інших? Ні. І якби провести статистику щодо затриманих у воєнні роки, впевнені, що картина була б прямо протилежною. Проте будь-яке злодіяння, до якого причетні люди, котрі хоч якось ідентифікували себе з УПЦ, – у ЗМІ про це обов’язково вкажуть.
Найцікавіше те, що, як і в наведеному прикладі, займаються цим люди, які в тій чи іншій формі співпрацюють із чинною владою, що прямо вказує на те, кому це по-справжньому вигідно. І це саме ІПСО! Частина щільної роботи з очорнення іміджу УПЦ і всього, що з Нею пов’язано, у ЗМІ. І ця ІПСО приносить свої плоди, за які українська влада несе пряму відповідальність.
Хочеться вірити, що інформаційна кампанія проти УПЦ не стане аналогом роботи руандійського радіо “Тисячі пагорбів”, яка, як ми пам’ятаємо, призвела до геноциду частини народу Руанди за етнічною ознакою. Однак, українські ЗМІ вже не раз переходили межу в цьому напрямку. Нещодавній приклад – ситуація з Сонею Кошкіною, яку засудили за поширення неправдивої інформації про єпископа УПЦ. А скільки таких випадків залишилися без відповіді? Скільки священиків і вірян оббрехали, не вибачившись за це навіть тоді, коли опублікований у ЗМІ фейк був на сто відсотків спростований?
До речі, приклад ситуації з Кошкіною і єпископом Івано-Франківським Микитою – це пряме підтвердження того, що з такими речами, поки що, можна боротися. Нехай не у всіх є такі можливості, але ті, хто в змозі, повинні це робити, щоб хоч якось псувати цю тенденцію. У ЗМІ повинні зрозуміти, що розлюднення/дегуманізація УПЦ – це невдячна і витратна справа. Належність до будь-якої конфесії не визначає схильність людини до злочинів!
