У четвер, 19 жовтня, цього року планується голосування у Верховній Раді за заборону діяльності Української Православної Церкви. Інформаційна “артпідготовка” пройшла. Депутати, “правозахисники”, “психологи” і будь-хто ще, кілька місяців поспіль готували громадську думку. Церква та Її офіційні особи вже прийняли неминуче, тому не особливо намагаються протистояти тому, що відбувається. Все проходить начебто як по нотах, але є кілька важливих моментів, які залишаються в тіні голослівних заяв.
Юридичні перипетії
З різних джерел надходить інформація про те, що голосувати у четвер планують за урядовий законопроект №8371. Про те, наскільки ефективний цей законопроект, ми писали раніше в публікації під назвою “Про особливості та наслідки прийняття законопроекту №8371”. Про те, що урядовий законопроект “забуксує” у процесі його виконання говорять і самі його лобісти. Проте, за заявами багатьох депутатів, пропозиції СБУ, “Європейської солідарності” та інших Потураєвих навряд чи будуть враховані. Голосувати доведеться саме за №8371.
Тим не менш, навіть якщо закон буде проголосовано, це буде лише у першому читанні. Для його затвердження та набуття чинності необхідно проголосувати за нього ще раз – у другому, а потім – підписати президенту. На цьому етапі у депутатів також можуть виникнути складності, адже цілком очевидно, що в УПЦ спробують опротестувати перше читання у судах. До цього процесу навіть залучили міжнародну юридичну компанію AMSTERDAM & PARTNERS LLP, яка погодилася захищати права Церкви безкоштовно.
Крім того, на стороні УПЦ виступила Всесвітня Рада Церков, назвавши можливе ухвалення будь-якого обмежувального закону щодо релігійних свобод “порушенням міжнародних норм свободи віри”. Без сумніву, висловляться проти заборони УПЦ і представники низки Помісних Церков, а можливо навіть і римо-католики, що дуже характерно для них останнім часом. Таким чином, законопроект №8371, якщо і буде проголосований, то навряд чи набуде чинності одразу. Крім маси юридичних неточностей, він точно зіткнеться з міжнародною критикою, що за нинішніх політичних умов буде вкрай не вигідним для влади.
Тим не менш, варто бути готовими, що “під шумок” ситуації представники ПЦУ зможуть “рейдернути” ще не один десяток храмів. Тому, якщо законопроект буде проголосований, УПЦ варто підготуватися до серйозних випробувань на всіх рівнях.
Політичні “кішки-мишки”
Не варто забувати про те, що релігійне питання в Україні завжди використовувалося на політичній площині. У такий непростий для країни час, ще раз розіграти цю карту з метою досягнення окремих політичних результатів, не схотів би лише ледачий. Доки релігійний ландшафт країни залишатиметься таким самим різноманітним, як зараз, доти це будуть використовувати у своїх цілях різні політсили. З цього приводу є кілька припущень, що сформувалися внаслідок тривалих спостережень за ситуацією.
Перше. Якщо влада так хоче заборонити УПЦ, чому вона не зробила цього раніше? Зрештою, це питання стоїть на розгляді вже близько року. За цей час закрили всі опозиційні телеканали, повністю зачистили політичний ландшафт, запроторили до в’язниць або змусили покинути країну всіх опозиційних політиків. Фактично вся влада сьогодні зосереджена в руках двох-трьох політичних партій, які знаходяться в абсолютній згоді щодо церковного питання. Про це, до речі, говорить і їхня спільна консолідація, яку вони продемонстрували, підписавши звернення до голови парламенту про винесення закону на голосування.
Така одностайність нардепів свідчить про те, що проголосувати за заборону УПЦ вони могли б хоч учора, хоч місяць тому. Проте винесення на розгляд цього законопроекту в українському парламенті відбувається вкрай неохоче. І заїжджені виправдання, на кшталт “бракує голосів” або “є важливіші теми” тут ні до чого. Є відчуття, що розгляд цього питання відкладають так довго, тому що на нього є плани. Саме тому владі вигідно максимально загострювати увагу суспільства на цьому питанні.
Друге. Завдяки такій позиції вирішується щонайменше кілька моментів. По-перше, за будь-яких “провисань” на інших важливих політичних напрямках, завжди можна перевести увагу на УПЦ. Образ ворога вже створений, тому в момент корупційних скандалів, невдач на міжнародних напрямках або значних втрат на фронті, можна відвернути увагу громадськості, відібравши, наприклад, якийсь храм або корпус на території Києво-Печерської Лаври. Паралельно таким способом відволікання уваги суспільства користуються чиновники на місцях. Якщо раптом місцева влада потрапила у скандал, наприклад, на розкраданні гуманітарки для армії, завжди можна “з помпою” проголосувати в міськраді за заборону “московських попів” або відібрати кафедральний храм.
По-друге, законодавча діяльність проти УПЦ завжди діє як спосіб залякування на саму Церкву. Останнім часом багато хто дивується, а іноді навіть звинувачує найвище церковне керівництво в тому, що єпископат практично не виявляє жодної реакції на дії влади. Усі – від Предстоятеля до останнього вікарія, ніби живуть своїм життям, яке ніяк не перетинається з реаліями пересічних священиків та віруючих. Однак це не зовсім так. Насправді єпископат на місцях, як і Предстоятель у Києві, просто поставлені перед надважким вибором.
Суть його полягає в тому, що архієреї отримують попередження від компетентних органів, контекст яких абсолютно банальний: “або ви не виявляєте жодної позиції щодо того, що відбувається, або ми влаштуємо вам “веселе” життя”. Більшість єпископів і священиків, звичайно ж, обирають “тихе і безмовне життя”, розуміючи, що навіть якщо їм вдасться “підняти хвилю” народного обурення, від цього навряд чи буде значний ефект у перспективі. Як правило, протестного потенціалу віруючих людей вистачає на день-два, а ризик арешту чи повістки на фронт вбивають будь-яке бажання навіть в найактивніших протестувальників.
Більше того, після спроб підняти повстання “за віру”, наслідують серйозні неприємності, як це сталося, наприклад, у Хмельницькій області. Нагадаємо, місцеві архієреї, які не зуміли зупинити Хресну ходу з Кам’янця-Подільського до Почаївської Лаври, в результаті поплатилися серйозними потрясіннями у своїх єпархіях та захопленням кафедральних храмів.
По-третє, можливість напасти на Церкву та залишитися безкарним – це завжди паливо для підтримки “патріотичного вогню” у серцях радикальних елементів. Владі потрібно чимось годувати “вулицю”, а дати можливість штовхнути “московського попа” або кинути “коктейль Молотова” у вікно храму, завжди дешевше та безпечніше, ніж якби спрямувати невгамовний голод “активістів” на якогось чиновника-корупціонера, який злодіював “на армії”. Корупціонер поділиться, а Церква – ні. Тому Церкву не шкода. А для того, щоб у маргінальної громадськості завжди було почуття корисності та “успіху діяльності”, їм і дають такі нехитрі завдання, які відбиваються саме на УПЦ. Тут, як кажуть, і вовки ситі, і вівці цілі.
Третє. Незважаючи на всі “гуманітарно-соціологічні особливості” державно-церковних відносин, не варто також забувати і про те, що новий політичний сезон уже розпочався. Хоча політичний ландшафт зачищений, з недавніх шанувальників нинішньої влади починають пробиватися паростки псевдоопозиції. Проект “Слуга народу” фактично витратив увесь свій потенціал. Постійні скандали навколо депутатів цієї політсили, їхня повна політична безграмотність і розбещеність чорною плямою лягають на президентові Зеленському, чого він, звичайно ж, не може терпіти. Розуміючи, що створена президентом партія максимально себе дискредитувала, в Офісі Зеленського вирішили наостанок навішати на неї найбільш “трешові” і огидні “голосування”, в тому числі – і за заборону УПЦ.
Проте робота над створенням нових політичних сил уже триває. Одним із таких проектів є Олексій Арестович. Оскільки, у разі парламентських виборів, усіх опонентів “утопити” не вийде, в ОП розуміють, що їм потрібна “кишенькова” опозиція, обличчям якої будуть надійні та перевірені люди. Їхнє завдання – відібрати голоси у реальних політичних ворогів, як би мало їх не було. Саме тому ім’я Олексія Арестовича сьогодні асоціюють із активною опозиційною діяльністю, не забуваючи, звичайно ж, і про тих виборців, які асоціюють себе з УПЦ.
Багато хто звернув увагу на те, що Арестович раптом став захищати Українську Православну Церкву. Його різка критика на адресу влади, яка утискує УПЦ, не могла не сподобатися прихильникам Церкви. А з огляду на те, що з церковного питання більше не висловлюється ніхто, – навіть Юрій Бойко, який так любив ходити в першому ряду під час щорічної всеукраїнської Хресної ходи в Києві, – простим віруючим УПЦ більше нема до кого звернути “синівній погляд”, чекаючи захисту хоч від когось. У зв’язку з цим саме Олексій Арестович стає в церковному середовищі неофіційним “захисником пригноблених”, на якого, швидше за все, і буде покладено місію – опротестувати закон про заборону УПЦ, якщо його буде проголосовано.
Заборонять чи ні?
Проте список “принців на білому коні” ще не закінчено. І, зважаючи на все, до опозиції владі додадуться політичні проекти інших “сильних світу цього”. Все це потрібно враховувати в майбутньому, щоб не обдуритись у черговий раз, коли справа дійде до нових парламентських виборів. Віруючі Української Православної Церкви мають зрозуміти, що будь-який політик, котрий спекулює на церковній темі – це змія, яка кусає себе за хвіст. Іншими словами, міжконфесійне питання в Україні “качатимуть” до нескінченності. Одні закони прийматимуться, інші скасовуватимуться, але спокою, в чисто людському його розумінні, не буде ніколи.
Що ж до законопроекту №8371 – його, швидше за все, таки проголосують, принаймні – у першому читанні. Саме такий розвиток подій вкладається у загальнополітичний порядок денний країни. У зв’язку з війною на Близькому Сході у влади залишається все менше можливостей для маневрів. Критика дій президента України із боку Заходу посилюється. Крім того, буде серйозна фінансова криза з колосальною інфляцією і, як наслідок, подорожчанням життя простих громадян.
Все це треба буде чимось перекрити, хоч би на деякий час. Варіанта простіше і дешевше, ніж заборонити Церкву і розв’язати проти Неї черговий виток гонінь, щоб відвернути увагу суспільства, у влади більше немає. Однак, навіть якщо сценарій розвиватиметься саме таким шляхом, це зовсім не означає, що церковну тематику спишуть з рахунків у майбутньому.
#Від_редакції
