На жаль, Лавру відбирають саме за тим сценарієм, який був описаний нами раніше. Спершу монастир обезголовили, ізолювавши митрополита Павла. Потім комісія Мінкульту неодноразово приходила і фіксувала факт блокування її роботи, про що були направлені відповідні заяви в правоохоронні органи. А активні дії з боку поліції щодо Києво-Печерської Лаври, які припали якраз на Світлу седмицю, коли актив тих, хто захищає монастир, зменшився в кілька разів – це останній етап дій влади. Паралельно, звичайно ж, будуть затримувати найактивніших прихильників УПЦ, а загальна частина захисників Лаври, не маючи зрозумілих і визначених цілей свого стояння, просто перетвориться в некеровану, таку, що спостерігає з боку за тим, що відбувається, групу людей.

Ось і сьогодні зранку, в день шанування ікони Божої Матері “Живоносне Джерело”, на території Лаври закривають однойменний храм, в якому повинна була відбутися Святкова Літургія. Всі ці дії відбуваються сухо і в супроводі спецназу поліції, проти якого, звичайно ж, немає “прийому”. Природно, таким нехитрим способом УПЦ видавлять з Лаври повністю. А відсутність адекватної діяльності в правозахисному секторі робить втрату Лаври для УПЦ практично неминучою. Таким чином, потрібно змиритися з тим, що цей етап державно-церковної боротьби для УПЦ практично програний. Однак, чи програна вся кампанія?

У процесі всього, що відбувається, за останні тижні було багато заяв від абсолютно різних людей. Проте звертає на себе увагу позиція експертів наших опонентів. Хтось може над цим посміятися, але на державу зараз працює цілий пул релігієзнавців, які намагаються створити правильний імідж всьому, що відбувається. А це, в свою чергу, означає, що держава, усвідомлюючи неміцність свого становища в ситуації з ліквідацією найбільшої релігійної конфесії країни, переживає за реакцію на те, що відбувається ззовні. Ось уже один з експертів опонуючої сторони заявив, що на прикладі Києво-Печерської Лаври вони побачили, що позиції УПЦ дуже сильні. Однак, як ми бачили, УПЦ нічого особливого поки що не робила. Проте, всі прекрасно усвідомлюють, що після успіху з Києво-Печерською Лаврою влада піде далі. Сценарій буде відпрацьований, а картинка для всього світу залишиться туманною і заплутаною. Треба розуміти, що навіть серед світової православної спільноти мало хто розуміє, що саме відбувається з УПЦ. Не кажучи вже про те, що багато хто взагалі не розрізняє УПЦ від ПЦУ.

З огляду на це, ми залишаємося при своїй думці. Якщо церква дійсно хоче захиститися і вийти з ситуації, що склалася, інших способів самозахисту, крім як виходити на міжнародний рівень, не існує. І нема чого говорити про те, що це не подіє! Щоб зрозуміти, подіє чи ні – потрібно спробувати. Позиція ряду ієрархів Помісних Церков, треба сказати, змусила ворогів Церкви дерадикалізувати процес. Навіть сам Думенко був змушений записати кілька відеозвернень. В одному з них він заявив про неприпустимість “танців під Лаврою”, натякаючи на усунення маргінальної частини протестувальників. А в іншому – відрікся від Петра Порошенка, заявивши, що ПЦУ не буде організацією, яка обслуговує політичні інтереси влади. Ситуація, коли глава ПЦУ змушений виправдовуватися, свідчить про те, що вони переживають за втрату іміджу. Чи це не проміжний результат роботи, до якої ми закликали раніше?

В УПЦ є можливості вийти на рівень ООН, ОБСЄ, Європарламенту, Світової ради церков, Міжнародної Православної Асамблеї, і навіть посольств третіх країн, щоб повідомити про те, що відбувається з порушеннями базових прав людини в Україні у сфері віросповідання. Це – болюча тема для всього світу. І це все має відбуватися, не кажучи про необхідність постійної і системної роботи з помісними церквами. Ми абсолютно точно знаємо, що в УПЦ є всі необхідні для цього можливості і потенціал. А про результати або їх відсутність поговоримо тоді, коли буде проведена відповідна робота.