1. Головна
  2. navigate_next
  3. Публікації
  4. navigate_next
  5. (З)Єленський і «лаврські пісні про головне»

(З)Єленський і «лаврські пісні про головне»

Українська Православна Церква переживає, мабуть, один з найскладніших періодів у своїй історії. Рейдерські захоплення храмів і законодавчі антицерковні ініціативи, які започаткував ще в 2018 році президент Петро Порошенко, в 2022 посилилися від початку війни Росії проти України, в якій УПЦ очікувано займає не найвигідніше становище.

Те, що УПЦ будуть звинувачувати в колабораціонізмі і пособництві окупантам, було зрозуміло з самого початку війни. Вже в перші дні бойових дій були проведені десятки обшуків у монастирях і храмах канонічної Церкви, з єпископатом і духовенством проводилися «профілактичні» бесіди. В той же час у багатьох областях України відбулися захоплення храмів, внаслідок яких сотні громад залишилися без даху над головою і юридичної реєстрації.

Показове бичування «московської церкви» продолжувалося близько двох місяців, поки Церква не стала на шлях компромісів, провівши 27 травня Собор УПЦ, у рішеннях якого були затверджені пункти, що відкидають будь-яке спілкування з Руською Православною Церквою, крім Євхаристійного. Слід зазначити, що риторика ЗМІ і окремих чиновників стосовно Української Православної Церкви, хоч і не радикально, але змінилася. Влада, не без остороги, але із захопленням прийняла рішення Собору. Хвиля захоплень припинилася. Державні органи стали більш прихильними до церковної юриспруденції, виявивши врешті бажання розібратися в тому, яка ж була в УПЦ підзвітність відносно РПЦ насправді.

Однак, така зміна влади відносно УПЦ не влаштувала радикально налаштовану ПЦУ, функціонери якої, відчувши кураж і «запах крові», вже не хотіли зупинятися. Звісно, вони розраховували, у зв’язку з війною, відібрати в УПЦ взагалі все, а саму Церкву стерти з релігійної карти України, загнавши Її в підпілля. Тим не менше, всі їхні розрахунки були максимально нівельовані, причиною чого, треба визнати, стали рішення, прийняті на Соборі УПЦ в травні.

«Прокидається матушка Русь». Пісня – як індикатор нової хвилі агресії проти УПЦ

Як би там не було – ворог не дрімав. Ми маємо розуміти, що в ПЦУ є своє лоббі в українському політичному середовищі, що складається з представників різних депутатських груп. Користуючись нагодою, вони роблять усе можливе, щоб не дати УПЦ зажити спокійним життям. Тим більше, що сама Українська Православна Церква надто різношерстна у своїй монолітності, що, природно, дуже часто допомагає Її опонентам.

Чергова така нагода трапилася буквально на початку листопада, коли один з представників ПЦУ опублікував на своїй сторінці у Фейсбук відео певного піснеспіву, нібито з Києво-Печерської лаври, супроводивши його коментарем: «На території Києво-Печерської Лаври у 262-й день повномасштабного російського вторгнення моляться про Росію. Який жах! Мене також дивують люди, що проходять повз, чують це все, і – мовчать. Невже не тенькає серце і не болить душа від того, що зробили російські окупанти в Бучі, Бородянці, Андріївці, в Маріуполі, Харківській області та на інших тимчасово окупованих територіях??? Люди, до яких пір ви будете підтримувати тих, хто належить до “церкви” окупанта?».

Що ж чули люди на відео? Насправді, навіть якщо це відео дійсно було зняте в Києво-Печерській лаврі, то ниякої молитви за Росію там не було. Звучали рядки одного з, – нехай і російських, але все ж народних пісноспівів, – «Звон плывёт-плывёт, над Россиею, просыпается матушка Русь». Ці рядки належать до одного навколоцерковного пісноспіву, текст якого ми вважаємо за необхідне навести повністю:

Богородице, Богородице,

Матерь света, Любви и добра –

Ты надежда моя, Богородице,

И чудесных прозрений пора.

 

Богородице, Богородице,

Как люблю я Тебя всей душой,

Ты Звезда моя, Ты Заря моя,

Ты луч света в жизни земной.

 

И «Донская» Ты, и «Казанская»,

И «Почаевская» – все со мной,

Ты «Владимирская», «Валаамская»

И «Державная» над страной.

 

Всех скорбящих радость Небесная,

Всех погибших взыскание вновь,

И невеста Ты Неневестная,

И Радость моя, и Любовь.

 

И о детях моих, Богородице,

Перед сыном Твоим помолись,

Ты прости нас всех, Богородице,

И на Страшном Суде заступись.

 

По Московии, Белоруссии,

По Украинской стороне,

По Уралу, Сибири, Кавказу,

Освящаются храмы Тебе.

 

Купола, купола – в небо синее!

Колокольни считать не берусь,

Звон плывёт, плывёт в небо синее –

Пробуждается Матушка Русь.

Відзначимо, що в оригіналі тексту (якщо це взагалі оригінал), рядок, що нас цікавить, має наступний зміст: «Звон плывёт, плывёт в небо синее – пробуждается Матушка Русь». Яка інтерпретація тексту була у тих, хто виконував цей кант, сказати важко. Однак, для тих, хто знайомий з побутом великих монастирів, а тим більше – Лавр, давно відомо, що на численних молебнях і акафістах частіше співають самоорганізовані миряни, оскільки братія в цей час зазвичай на послуху.

Разом з тим, з тексту даного піснеспіву абсолютно зрозуміло, що в ньому ніхто не прославляв окупацію України в цілому чи Росію – зокрема. По-перше, піснеспів присвячений Богородиці. По-друге, навіть якщо хтось побачив у ньому молитву за Росію, то це зовсім не протирічить закликові Христа про молитву за ворогів. Якщо молитва за ворогів – це причина для кримінальної мправи, в такому разі, за аналогічні заклики і заяви, можна притягнути до відповідальності, наприклад, Папу Римського – за його заклики до миру між Україною і Росією.

Чи знімається відповідальність з монастиря за те, що під час приватних Богослужінь виконуються піснеспіви різного змісту? Відповідь – ні. Чи може бути це причиною для відкриття кримінальних справ, обшуків і інших «митарств», які звалилися на Лавру? Відповідь – ні. Тоді через що така прискіплива увага саме до цієї, здавалося б, банальної ситуації? Відповідь на це питання ми знаходимо у недавньому брифінгу президента України українським ЗМІ, під час якого цьому питанню була виділена окрема увага.

(З)Єленський: кого президент залучив до радників і що це означає для УПЦ

Перш за все ми повинні розуміти формат спілкування ЗМІ з президентом, особливо – у військовий час. Те, що питання були на 90% узгоджені з адміністрацією – в цьому нема жодних сумнівів. Тобто, люди, відповідальні за підготовку до брифінгу, прекрасно розуміли, що саме будуть питати у Зеленського і, можливо, навіть накидали йому варіанти відповіді на ці питання. Таким чином, можна прийти до висновку, що питання про УПЦ виникло не випадково. Більше того – насторожує той відтінок, якого цьому питанню надали.

Перше, що звертає на себе увагу, – журналіст, що поставив питання про УПЦ, відніс його до розряду проблем з внутрішньою безпекою, позначивши Церкву «внутрішнім ворогом». Друге – те, що Зеленський, відповідаючи на дане питання у досить негативному для УПЦ ключі, звернув увагу саме на випадок з піснею у Лаврі. Президент дав зрозуміти, що в УПЦ нема жодних преференцій у питанні відповідальності перед законом у випадку порушення Її представниками законодавства України. Випадок з піснею глава держави порахував рівноцінним кримінальному злочинові, заявивши про те, що відповідні заходи з боку СБУ вже прийняті.

Журналіст, продовжуючи далі нагнітати тему, навів для прикладу ситуацію, коли ПЦУ зверталася до Держслужби етнополітики при Мінкульті України з проханням віддати їм частину Києво-Печерської Лаври у користування, однак отримала відмову. На що президент парирував, що недавно йому порадили спеціаліста в релігійній сфері України, у якого «майже таке ж прізвище, тільки без першої букви». І хоча Зеленський продовжив свій спіч, всім глибоко поінформованим у питаннях міжконфесійних відносин в Україні далі можна було вже не слухати. Всім стало зрозуміло, що у радники з релігійних питань при президентові України був залучений давній ворог УПЦ – Віктор Єленський.

Даний персонаж давно відомий Українській Православній Церкві своєю систематичною агресією на Її адресу. І нема жодних сумнівів у тому, що відносини Зеленського і державного апарату до УПЦ зміниться у гірший бік. Чого варті ініційовані і відпрацьовані Єленським законопроекти про заборону УПЦ і відчуження Її майна, які він активно відстоював при президентстві Порошенка. Очевидно, що якщо Єленський поверне собі вплив у релігійному середовищі, становище УПЦ набагато ускладниться.

Повернення Єленського у релігійний простір України свідчить про декілька речей. По-перше, про те, що ПЦУ активно користується політичною підтримкою на відповідних рівнях. Повернути до роботи цього «збитого льотчика» можна було лише отримавши можливість просувати свої наративи у високих кабінетах уряду. Не здивуємося, якщо найближчим часом у ряду таких радників опиниться також партнер Єленського по діяльності – Андрій Юраш, який зараз нудьгує на посаді посла України у Ватикані.

Друге, на що варто звернути увагу, це тема, яку, ніби мимохіть підняв журналіст у своїх питаннях. Увагу президента навмисно було звернено на Києво-Печерську Лавру. Те, що ПЦУ не дають користуватися територією і приміщеннями цього монастиря, було підкреслено окремо.  Все б нічого, але сама реакція гаранта і наведення ним для прикладу саме ситуації з піснеспівом про «дзвін над Росією», так само свідчить про те, що хтось маркером відзначив цей пункт для Зеленського. Чи варто думати, що дану ситуацію використовують для того, щоб ПЦУ з’явилася у Лаврі?

Чи буде продовження у цієї провокації?

У всього, що відбулося, може бути декілька сценаріїв розвитку. Перший – захоплення чи передача Києво-Печерської Лаври (або її частини) представникам українського розколу. Тим не менше, цей варіант навряд чи може відбутися з декількох причин. Перш за все тому, що влада прекрасно розуміє резонанс, який може викликати таке рішення. Розхитувати ситуацію всередині країни, коли зовнішні рубежі оточені російськими військами – не найкраща ідея.

Влада прекрасно усвідомлює, що будь-який порух відносно таких стратегічних об’єктів для УПЦ, як Лаври, неминуче потягне за собою колосальні акції непокори і непотрібний резонанс у світовому співтоваристві. Тим більше – таке рішення зіграє на руку Росії, яка зможе використати дані факти на міжнародній арені на свою користь.

Другий, менш очевидний, хоча і більш імовірний варіант – спроба усунення і заміна керівництва Києво-Печерської Лаври в особі митрополита Павла. Цей варіант цілком можливий, особливо у контексті недавніх обшуків у окремих представників єпископату УПЦ, до яких, з певних причин, відносять також намісника Києво-Печерської Лаври. Всі ці випадки свідчать про наміри української влади виховати для себе слухняну структуру в особі Української Православно Церкви, а обшуки чи будь-які інші висмоктані з пальця ситуації – це лише натяки на адресу вищого керівництва Церкви. Мовляв, дивіться, ми можемо і «кнутом и пряником».

У ролі «кнута», а точніше навіть «пугала» виступає ПЦУ, СБУ, грізні заклики окремих депутатів «заборонити, відібрати» і т.д. «Пряник» – це право безперешкодного функціонування, можливість виїзду за кордон і інші умовні зручності, до яких всі так звикли. Тим не менше, всі «пряники» будуть виділені тільки в обмін на щось. Іншими словами, тиск на УПЦ зараз відбувається не просто тому, що це комусь цікаво чи з метою заборони Церкви. Кожен новий хід у цьому процесі – це підвищення ставок в очікуванні на відповідну реакцію, яка, як правило, демонструється у ході засідань Синодів. Очевидно, що використання скандалу у Києво-Печерській Лаврі – черговий хід в умовній «шаховій партії». Хід у відповідь ми побачимо зовсім скоро.

Чи з’явиться у Лаврі ПЦУ

Що стосується вигід ПЦУ у цьому процесі – вони досить тумані. Скажемо прямо, якщо б їм хотіли передати в Києво-Печерській Лаврі хоч щось – це давно б зробили, можливо навіть ще до початку війни. Однак представники служби ДЕСС не даремно дали зрозуміти розкольникам, що їхня присутність у монашеському сегменті дуже мала, щоб довірити їм навіть третину лаврських приміщень.

Ні для кого не секрет, що УПЦ не просто використовує Лавру за призначенням, але й витрачає немалі кошти на її утримання, що є доволі вигідною справою. Державі не доводиться переживати про проблеми реставрації і виділяти бюджетні кошти на підтримку Лаври у належному стані. Все, що ми бачимо, приходячи в Києво-Печерську Лавру, робиться руками насельників монастиря і його меценатами, а не яким-небудь місцевим ЖЕКом. У ПЦУ такого потенціалу нема.

Звичайно, ми не можемо виключити ситуацію, при якій ПЦУ що-небудь та й передадуть. Адже вже мають місце прецеденти з храмом на території Софії Київської чи Андріївською церквою. Однак такий крок буде дуже недальновидним. В кінці кінців, підтвердженням цьому є навіть не напівпорожні, а абсолютно порожні, передані раніше, святині, в яких представники ПЦУ намагаються господарювати. Характерно, що на такий порядок речей раніше вже звертала увагу глава ДЕСС Олена Богдан, яка підкреслювала наявність фактів, що свідчать про те, що навіть в офіційно виділених для користування ПЦУ храмах і монастирях, розкольникам ледве вдається підтримувати хоч якісь початки церковного життя.

Олександр Єрмоленко

Попередній запис
На Волині ще один храм УПЦ «перевели» до ПЦУ
Наступний запис
Блаженніший Онуфрій розповів про головні ознаки самостійності УПЦ
Последнее

Меню