Українська Православна Церква переживає, мабуть, один з найскладніших періодів у своїй історії. Рейдерські захоплення храмів і законодавчі антицерковні ініціативи, які започаткував ще в 2018 році президент Петро Порошенко, в 2022 посилилися від початку війни Росії проти України, в якій УПЦ очікувано займає не найвигідніше становище.

Те, що УПЦ будуть звинувачувати в колабораціонізмі і пособництві окупантам, було зрозуміло з самого початку війни. Вже в перші дні бойових дій були проведені десятки обшуків у монастирях і храмах канонічної Церкви, з єпископатом і духовенством проводилися «профілактичні» бесіди. В той же час у багатьох областях України відбулися захоплення храмів, внаслідок яких сотні громад залишилися без даху над головою і юридичної реєстрації.

Показове бичування «московської церкви» продолжувалося близько двох місяців, поки Церква не стала на шлях компромісів, провівши 27 травня Собор УПЦ, у рішеннях якого були затверджені пункти, що відкидають будь-яке спілкування з Руською Православною Церквою, крім Євхаристійного. Слід зазначити, що риторика ЗМІ і окремих чиновників стосовно Української Православної Церкви, хоч і не радикально, але змінилася. Влада, не без остороги, але із захопленням прийняла рішення Собору. Хвиля захоплень припинилася. Державні органи стали більш прихильними до церковної юриспруденції, виявивши врешті бажання розібратися в тому, яка ж була в УПЦ підзвітність відносно РПЦ насправді.

Однак, така зміна влади відносно УПЦ не влаштувала радикально налаштовану ПЦУ, функціонери якої, відчувши кураж і «запах крові», вже не хотіли зупинятися. Звісно, вони розраховували, у зв’язку з війною, відібрати в УПЦ взагалі все, а саму Церкву стерти з релігійної карти України, загнавши Її в підпілля. Тим не менше, всі їхні розрахунки були максимально нівельовані, причиною чого, треба визнати, стали рішення, прийняті на Соборі УПЦ в травні.

«Прокидається матушка Русь». Пісня – як індикатор нової хвилі агресії проти УПЦ

Як би там не було – ворог не дрімав. Ми маємо розуміти, що в ПЦУ є своє лоббі в українському політичному середовищі, що складається з представників різних депутатських груп. Користуючись нагодою, вони роблять усе можливе, щоб не дати УПЦ зажити спокійним життям. Тим більше, що сама Українська Православна Церква надто різношерстна у своїй монолітності, що, природно, дуже часто допомагає Її опонентам.

Чергова така нагода трапилася буквально на початку листопада, коли один з представників ПЦУ опублікував на своїй сторінці у Фейсбук відео певного піснеспіву, нібито з Києво-Печерської лаври, супроводивши його коментарем: «На території Києво-Печерської Лаври у 262-й день повномасштабного російського вторгнення моляться про Росію. Який жах! Мене також дивують люди, що проходять повз, чують це все, і – мовчать. Невже не тенькає серце і не болить душа від того, що зробили російські окупанти в Бучі, Бородянці, Андріївці, в Маріуполі, Харківській області та на інших тимчасово окупованих територіях??? Люди, до яких пір ви будете підтримувати тих, хто належить до “церкви” окупанта?».

Що ж чули люди на відео? Насправді, навіть якщо це відео дійсно було зняте в Києво-Печерській лаврі, то ниякої молитви за Росію там не було. Звучали рядки одного з, – нехай і російських, але все ж народних пісноспівів, – «Звон плывёт-плывёт, над Россиею, просыпается матушка Русь». Ці рядки належать до одного навколоцерковного пісноспіву, текст якого ми вважаємо за необхідне навести повністю:

Богородице, Богородице,

Матерь света, Любви и добра –

Ты надежда моя, Богородице,

И чудесных прозрений пора.

 

Богородице, Богородице,

Как люблю я Тебя всей душой,

Ты Звезда моя, Ты Заря моя,

Ты луч света в жизни земной.

 

И «Донская» Ты, и «Казанская»,

И «Почаевская» – все со мной,

Ты «Владимирская», «Валаамская»

И «Державная» над страной.

 

Всех скорбящих радость Небесная,

Всех погибших взыскание вновь,

И невеста Ты Неневестная,

И Радость моя, и Любовь.

 

И о детях моих, Богородице,

Перед сыном Твоим помолись,

Ты прости нас всех, Богородице,

И на Страшном Суде заступись.

 

По Московии, Белоруссии,

По Украинской стороне,

По Уралу, Сибири, Кавказу,

Освящаются храмы Тебе.

 

Купола, купола – в небо синее!

Колокольни считать не берусь,

Звон плывёт, плывёт в небо синее –

Пробуждается Матушка Русь.

Відзначимо, що в оригіналі тексту (якщо це взагалі оригінал), рядок, що нас цікавить, має наступний зміст: «Звон плывёт, плывёт в небо синее – пробуждается Матушка Русь». Яка інтерпретація тексту була у тих, хто виконував цей кант, сказати важко. Однак, для тих, хто знайомий з побутом великих монастирів, а тим більше – Лавр, давно відомо, що на численних молебнях і акафістах частіше співають самоорганізовані миряни, оскільки братія в цей час зазвичай на послуху.

Разом з тим, з тексту даного піснеспіву абсолютно зрозуміло, що в ньому ніхто не прославляв окупацію України в цілому чи Росію – зокрема. По-перше, піснеспів присвячений Богородиці. По-друге, навіть якщо хтось побачив у ньому молитву за Росію, то це зовсім не протирічить закликові Христа про молитву за ворогів. Якщо молитва за ворогів – це причина для кримінальної мправи, в такому разі, за аналогічні заклики і заяви, можна притягнути до відповідальності, наприклад, Папу Римського – за його заклики до миру між Україною і Росією.

Чи знімається відповідальність з монастиря за те, що під час приватних Богослужінь виконуються піснеспіви різного змісту? Відповідь – ні. Чи може бути це причиною для відкриття кримінальних справ, обшуків і інших «митарств», які звалилися на Лавру? Відповідь – ні. Тоді через що така прискіплива увага саме до цієї, здавалося б, банальної ситуації? Відповідь на це питання ми знаходимо у недавньому брифінгу президента України українським ЗМІ, під час якого цьому питанню була виділена окрема увага.

(З)Єленський: кого президент залучив до радників і що це означає для УПЦ

Перш за все ми повинні розуміти формат спілкування ЗМІ з президентом, особливо – у військовий час. Те, що питання були на 90% узгоджені з адміністрацією – в цьому нема жодних сумнівів. Тобто, люди, відповідальні за підготовку до брифінгу, прекрасно розуміли, що саме будуть питати у Зеленського і, можливо, навіть накидали йому варіанти відповіді на ці питання. Таким чином, можна прийти до висновку, що питання про УПЦ виникло не випадково. Більше того – насторожує той відтінок, якого цьому питанню надали.

Перше, що звертає на себе увагу, – журналіст, що поставив питання про УПЦ, відніс його до розряду проблем з внутрішньою безпекою, позначивши Церкву «внутрішнім ворогом». Друге – те, що Зеленський, відповідаючи на дане питання у досить негативному для УПЦ ключі, звернув увагу саме на випадок з піснею у Лаврі. Президент дав зрозуміти, що в УПЦ нема жодних преференцій у питанні відповідальності перед законом у випадку порушення Її представниками законодавства України. Випадок з піснею глава держави порахував рівноцінним кримінальному злочинові, заявивши про те, що відповідні заходи з боку СБУ вже прийняті.

Журналіст, продовжуючи далі нагнітати тему, навів для прикладу ситуацію, коли ПЦУ зверталася до Держслужби етнополітики при Мінкульті України з проханням віддати їм частину Києво-Печерської Лаври у користування, однак отримала відмову. На що президент парирував, що недавно йому порадили спеціаліста в релігійній сфері України, у якого «майже таке ж прізвище, тільки без першої букви». І хоча Зеленський продовжив свій спіч, всім глибоко поінформованим у питаннях міжконфесійних відносин в Україні далі можна було вже не слухати. Всім стало зрозуміло, що у радники з релігійних питань при президентові України був залучений давній ворог УПЦ – Віктор Єленський.

Даний персонаж давно відомий Українській Православній Церкві своєю систематичною агресією на Її адресу. І нема жодних сумнівів у тому, що відносини Зеленського і державного апарату до УПЦ зміниться у гірший бік. Чого варті ініційовані і відпрацьовані Єленським законопроекти про заборону УПЦ і відчуження Її майна, які він активно відстоював при президентстві Порошенка. Очевидно, що якщо Єленський поверне собі вплив у релігійному середовищі, становище УПЦ набагато ускладниться.

Повернення Єленського у релігійний простір України свідчить про декілька речей. По-перше, про те, що ПЦУ активно користується політичною підтримкою на відповідних рівнях. Повернути до роботи цього «збитого льотчика» можна було лише отримавши можливість просувати свої наративи у високих кабінетах уряду. Не здивуємося, якщо найближчим часом у ряду таких радників опиниться також партнер Єленського по діяльності – Андрій Юраш, який зараз нудьгує на посаді посла України у Ватикані.

Друге, на що варто звернути увагу, це тема, яку, ніби мимохіть підняв журналіст у своїх питаннях. Увагу президента навмисно було звернено на Києво-Печерську Лавру. Те, що ПЦУ не дають користуватися територією і приміщеннями цього монастиря, було підкреслено окремо.  Все б нічого, але сама реакція гаранта і наведення ним для прикладу саме ситуації з піснеспівом про «дзвін над Росією», так само свідчить про те, що хтось маркером відзначив цей пункт для Зеленського. Чи варто думати, що дану ситуацію використовують для того, щоб ПЦУ з’явилася у Лаврі?

Чи буде продовження у цієї провокації?

У всього, що відбулося, може бути декілька сценаріїв розвитку. Перший – захоплення чи передача Києво-Печерської Лаври (або її частини) представникам українського розколу. Тим не менше, цей варіант навряд чи може відбутися з декількох причин. Перш за все тому, що влада прекрасно розуміє резонанс, який може викликати таке рішення. Розхитувати ситуацію всередині країни, коли зовнішні рубежі оточені російськими військами – не найкраща ідея.

Влада прекрасно усвідомлює, що будь-який порух відносно таких стратегічних об’єктів для УПЦ, як Лаври, неминуче потягне за собою колосальні акції непокори і непотрібний резонанс у світовому співтоваристві. Тим більше – таке рішення зіграє на руку Росії, яка зможе використати дані факти на міжнародній арені на свою користь.

Другий, менш очевидний, хоча і більш імовірний варіант – спроба усунення і заміна керівництва Києво-Печерської Лаври в особі митрополита Павла. Цей варіант цілком можливий, особливо у контексті недавніх обшуків у окремих представників єпископату УПЦ, до яких, з певних причин, відносять також намісника Києво-Печерської Лаври. Всі ці випадки свідчать про наміри української влади виховати для себе слухняну структуру в особі Української Православно Церкви, а обшуки чи будь-які інші висмоктані з пальця ситуації – це лише натяки на адресу вищого керівництва Церкви. Мовляв, дивіться, ми можемо і «кнутом и пряником».

У ролі «кнута», а точніше навіть «пугала» виступає ПЦУ, СБУ, грізні заклики окремих депутатів «заборонити, відібрати» і т.д. «Пряник» – це право безперешкодного функціонування, можливість виїзду за кордон і інші умовні зручності, до яких всі так звикли. Тим не менше, всі «пряники» будуть виділені тільки в обмін на щось. Іншими словами, тиск на УПЦ зараз відбувається не просто тому, що це комусь цікаво чи з метою заборони Церкви. Кожен новий хід у цьому процесі – це підвищення ставок в очікуванні на відповідну реакцію, яка, як правило, демонструється у ході засідань Синодів. Очевидно, що використання скандалу у Києво-Печерській Лаврі – черговий хід в умовній «шаховій партії». Хід у відповідь ми побачимо зовсім скоро.

Чи з’явиться у Лаврі ПЦУ

Що стосується вигід ПЦУ у цьому процесі – вони досить тумані. Скажемо прямо, якщо б їм хотіли передати в Києво-Печерській Лаврі хоч щось – це давно б зробили, можливо навіть ще до початку війни. Однак представники служби ДЕСС не даремно дали зрозуміти розкольникам, що їхня присутність у монашеському сегменті дуже мала, щоб довірити їм навіть третину лаврських приміщень.

Ні для кого не секрет, що УПЦ не просто використовує Лавру за призначенням, але й витрачає немалі кошти на її утримання, що є доволі вигідною справою. Державі не доводиться переживати про проблеми реставрації і виділяти бюджетні кошти на підтримку Лаври у належному стані. Все, що ми бачимо, приходячи в Києво-Печерську Лавру, робиться руками насельників монастиря і його меценатами, а не яким-небудь місцевим ЖЕКом. У ПЦУ такого потенціалу нема.

Звичайно, ми не можемо виключити ситуацію, при якій ПЦУ що-небудь та й передадуть. Адже вже мають місце прецеденти з храмом на території Софії Київської чи Андріївською церквою. Однак такий крок буде дуже недальновидним. В кінці кінців, підтвердженням цьому є навіть не напівпорожні, а абсолютно порожні, передані раніше, святині, в яких представники ПЦУ намагаються господарювати. Характерно, що на такий порядок речей раніше вже звертала увагу глава ДЕСС Олена Богдан, яка підкреслювала наявність фактів, що свідчать про те, що навіть в офіційно виділених для користування ПЦУ храмах і монастирях, розкольникам ледве вдається підтримувати хоч якісь початки церковного життя.

Олександр Єрмоленко