Чим далі, тим очевидніше, що вчення про Церкву у викладі Фанара та його союзників стає абсолютно єретичним.
Якими є елементи цього вчення?
По-перше, це теорія про «першого без рівних», згідно з якою Константинополь має деякі особливі привілеї та владу у православному світі.
По-друге, це філософське (а не богословське) трактування співвідношення соборності та першості в Церкві, викладене переважно у працях митрополита Пергамського Іоанна (Зізіуласа). У цьому трактуванні соборність, зокрема на світовому рівні, набуває, по суті, ілюзорного характеру і перетворюється на свою протилежність. Це вчення також пов’язане з відверто єретичним вченням про «монархію» Бога-Отця на шкоду положенню про рівність усіх осіб Святої Трійці (йдеться саме про трактування Зізіуласа, а не про традиційне православне вчення про єдиноначальність Бога-Отця).
По-третє, це своєрідне використання поняття «Церкви-Матері» Константинопольським Патріархатом, згідно з яким Константинополь оголошується джерелом усіх інших Помісних Церков. І не просто історичним джерелом, а якимось містичним началом усієї Православної Церкви, без якого вона не може існувати.
По-четверте, це теорія про першість грецького народу в Православ’ї, який оголошується певним винятковим «носієм» ортодоксії, тоді як інші православні народи є вторинними і богословськи залежними від греків.
По-п’яте, це теорія про нерівноправність Помісних Церков, які поділяються на «давні» та «нові». І перші нібито мають право мало не панувати над усіма іншими, судити їх, змінювати їхній канонічний статус тощо.
Всі ці елементи вже складають систему неопапістського мислення фанаріотів та його союзників.
І ця система не може не викликати відторгнення у більшості Помісних Церков. Що може призвести до розколу у Православ’ї, де розкольниками будуть саме фанаріоти та деякі грецькі церкви, які ризикують опинитися в ізоляції від решти православного світу.
