Як мінімум, таке враження складається після низки публікацій прихильників Фанару і “ПЦУ”.
Останні все ніяк не можуть знайти достатніх обґрунтувань для легітимації антиканонічних дій патріарха Варфоломія і тому вдалися до нової аргументації. На цей раз вони пояснюють політику стамбульського ієрарха прагненням “об’єднати” Православ’я під “духовним керівництвом” Фанару для “забезпечення світлого майбутнього” Вселенської Церкви. У зв’язку з цим навіть висунута аналогія з формуванням Британської співдружності, де нібито главою формально є монарх, але при цьому всі країни є незалежними.
З урахуванням сказаного у нас виникає ряд питань.
1. А автори тези про “Британську співдружність” знайомі хоча б трохи з історією? Історією британського колоніалізму і тієї політики, яку здійснювали англійці на підконтрольних їм територіях? Якщо так, то аналогія вельми цікава. Оскільки патріарх Варфоломій постає в ролі лідера сили, яка експлуатувала інші Помісні Церкви, і на якомусь етапі вирішила перевести цю експлуатацію в більш м’який формат.
2. А що заважає главі фанаріотів забезпечувати майбутнє Православ’я без “формування співдружності” з собою на чолі? Його ж і так раніше сприймали як “першого за честю” в усьому Православному світі. Або цього недостатньо і “забезпечити майбутнє”, на думку турецького ієрарха, можна тільки в якості зведення його в ранг “східного папи”?
3. Як можна “об’єднувати” Православ’я, вносячи в нього нові лінії поділу та забезпечуючи легалізацію розкольників? Що це за логіка? Або все ж питання не в “об’єднанні”, а переформатування Православного світу під владні потрібні Константинопольського патріархату?