СБУ прийшли до заступника голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрея Миколи Данилевича. Якщо прийшли, значить його персону відпрацьовували давно. І навряд чи основна вина священика в тому, що він нещодавно “не погодився з позицією ВРЦіРО” щодо законопроекту №8371. Усі ми прекрасно розуміємо, що питання в даному випадку комплексне, а спецслужбам куди більш цікава закордонна діяльність УПЦ, яка набула загрозливих масштабів навіть для Константинопольського патріархату.

Ще поки що не відомо, у якій саме справі проходить отець Миколай. Швидше за все, все буде стандартно: “говорив погано про ПЦУ”, “розпалював” і “підтримував агресію”. Проте відсьогодні у нього стовідсотковий БАН на поїздки за кордон, а може бути навіть і домашній арешт. І це – величезна проблема для УПЦ за кордоном.

Усі чудово розуміють, що хоча головою ВЗЦЗ УПЦ є митрополит Чернівецький Мелетій, фактично його обов’язки вже давно виконує Данилевич. Отець Миколай став сполучною ланкою між УПЦ і зовнішнім світом, а горезвісні 100 парафій за кордоном – це, в основному, саме його заслуга. Тепер, без доступу Данилевича до діаспори, тамтешні парафії почнуть зазнавати труднощів.

Річ у тім, що легальне перебування священиків УПЦ за кордоном пов’язане з безліччю непублічних нюансів. Перший – це вимушена взаємодія з ДЕСС. Багато хто не розумів, чому у ВЗЦЗ УПЦ така “млява” позиція щодо складного питання державно-церковних відносин. Сміємо припустити, що невтручання відділу в справи державні гарантувало вільну діяльність за кордоном. Тим не менш, контролюючим органом, який видавав представникам УПЦ дозволи на виїзд, є саме ДЕСС.

Другий – консульський аспект. Парафія УПЦ за кордоном відкривалася не на рівному місці, а щоб отримати там ще й приміщення для її переобладнання на православний храм, однозначно було необхідно контактувати на місцях із часто ворожими УПЦ українськими консульствами. Консули, перевертаючи носами, все ж таки давали представникам УПЦ “вірчі грамоти”, які ті надалі використовували в закордонних адміністраціях і муніципалітетах. Те ж саме стосується і паспортного контролю, який, для легального перебування за кордоном священиків УПЦ, мав бути бездоганним.

Без перебільшення можна сказати, що всю цю роботу робив саме прот. Миколай Данилевич, у якого, за десятиліття на посаді, була розроблена дорожня карта і наведені відповідні контакти. Без нього вся ця робота буде повністю заблокована. Важливо також зазначити, що цій ситуації передувало нудне інтерв’ю колишнього клірика УПЦ і РПЦ Володимира Мельничука, який перевів свою парафію в Удіне (Італія) в Константинопольський патріархат. У ньому, крім усякої “води”, клірик обурювався, мовляв, в УПЦ за кордоном більше парафій, ніж в окремих Помісних Церков. І це правда. Особливо, в Італії.

Стирчать у цій ситуації вуха “Фанару” чи ні, сказати складно. Проте близько року тому ми передбачали такий розвиток подій. Додамо тільки, що без Данилевича відкривати парафії УПЦ за кордоном стане практично нереально. Отже, наступним кроком влади буде спроба перекрити міжнародний канал УПЦ повністю.