Спостерігаючи за розбратом, що відбувається у світовому Православ’ї, багато хто мимоволі задається питанням – як таке взагалі можливо? Як Церква, покликана бути єдиною і соборною, допускає чвари через якісь абсолютно нецерковні питання і проблеми? Як світове Православ’я змогло настільки уподібнитися світу, що по суті своїй тепер мало чим відрізняється від політичних інститутів, перебуваючи в повній залежності від свого географічного розташування?
Ситуація з ПЦУ показує, що окремі сили, які бажають реформувати Церкву під свої інтереси й потреби, створили православне “Вікно Овертона”, яке розширюють у такий ось нехитрий спосіб, по суті, впихаючи чужорідні елементи в Тіло Христове. Адже як це все відбувається? Не хочете визнавати? То й не треба. Мине час: рік, два, п’ять, а дрібними кроками все одно визнаєте. Сьогодні – це спільний захід, на кшталт презентації книжки, завтра – екуменічний молебень, за рік – співпричастя, а за два-три, після успішної гри на протиріччях, – визнання на синодальному або соборному рівні.
По суті, ситуація з Фанаром і ПЦУ нагадує картину, наче хтось почав регулярно приводити на повідку слона до посудної крамниці з китайською порцеляною. І, замість того, щоб вивісити табличку “Зі слонами вхід до крамниці заборонено”, власники магазину терплять, а потім і звикають до цього непорозуміння, заспокоюючи себе тим, що клієнт завжди правий. Водночас слон у крамниці так само незграбний, перевертається, б’є порцеляну і відлякує постійних покупців.
Знаєте, що таке Євангельська “мерзота запустіння”? Це не просто відсутність Богослужінь у Києво-Печерській Лаврі чи захоплених храмах, ні. Це перетворення посудної крамниці з дорогою порцеляною на цирк із незграбними слонами, внаслідок чого в ній усе буде розбито, а сама вона – закинута. Іншими словами, те, що відбувається сьогодні навколо Церкви, – це грубий процес Її спотворення, перетворення на посміховисько і неминучий відхід здорових сил, що збереглися в Ній, в підпілля, з якого Вона і бере свій початок.
На жаль, але Варфоломій та інші продовжать розширювати створене ними “Вікно Овертона”, впихаючи туди все, що раніше було абсолютно недоречним і неможливим. І це відбувається не тому, що Фанар такий могутній. Це трапляється тому, що всі інші допускають таке до себе ставлення і взагалі дають можливість такому відбуватися. Тим не менш, майбутнє Церкви – це Її минуле. Не бійся, мале стадо, але стій в істині!
