Виявляється, 24 вересня в житті Православ’я стало днем, сповненим несподіванок. У мережі з’явилися повідомлення про факт співпричастя представників Румунського патріархату і ПЦУ. Це сталося 24 вересня під час заходу, організованого Константинопольським патріархатом в Угорщині. З боку РумПЦ був присутній (і, власне, – причащався) єпископ Румунської Церкви в Угорщині Силуан, від ПЦУ “спільну чашу” розділив відомий Михайло Зінкевич.

З фото видно, що це було саме не співслужіння, а співпричастя. Тобто, спільного звершення Літургії не було. У певний момент вони просто пили з однієї чаші, хоча це нічого не скасовує. По суті, таким чином зафіксовано факт спроби встановлення Євхаристійного спілкування між РумПЦ і ПЦУ, а якщо на цей факт не буде реакції з боку церковного Бухаресту, це свідчитиме багато про що.

По-перше, якщо дії єпископа Силуана були свідомими і не є мимовільною помилкою, тоді можна буде з упевненістю сказати, що ставлення до ПЦУ в РумПЦ змінюється. Теоретично, він міг не знати про те, хто такий Зінкевич і яку організацію він представляє, хтозна, кого міг привести з собою Варфоломій. Але якщо це не помилка, а свідома дія, значить, те, що трапилося, – це пробний камінь для перевірки реакції.

По-друге, важливим моментом є той факт, що між РумПЦ і РПЦ останнім часом виникла певна напруга, яка може бути причиною того, що сталося. Ні для кого не секрет, що у Бухареста зберігаються амбіції та плани щодо Молдови, яка станом на зараз є канонічною територією РПЦ. Крім того, внутрішньополітичні процеси і охолодження відносин між Москвою і Тирасполем штовхають Молдову не просто в політичний союз із Румунією, а навіть до повного об’єднання. Природно, такі процеси не можуть залишитися поза увагою Церкви. Нещодавні церковні скандали в Молдові – тому підтвердження.

По-третє, зважаючи на можливу заборону УПЦ, Румунський патріархат не втрачає можливості розширити свою канонічну територію за рахунок Буковини. Між іншим, до такого розвитку подій Буковина готова вже давно. Богослужіння в місцевих храмах УПЦ відбуваються румунською мовою і з відповідними культурними вкрапленнями, що істотно дисонують із загальним церковним ландшафтом України.

Так чи інакше, все йде до того, що якщо РПЦ добровільно не відмовиться від Молдови і Буковини, тоді в РумПЦ цілком імовірно можуть розіграти сценарій із визнанням ПЦУ. Саме визнання/невизнання ПЦУ сьогодні є одним із важелів тиску на РПЦ у тих Помісних Церков, які ще не визначилися, а по суті – не вичавили максимум для своїх власних інтересів. У будь-якому разі, щось підказує нам, що всі ці “осінні загострення” – це не випадковий “спалах на сонці”, а результат активної дипломатії Фанару і, у випадку з РумПЦ, наявність амбіцій, які стали надто великими, щоб їх приховувати.