Ще ніколи Штірліц митрополит Львівський Філарет не був так близький до провалу. І якщо вже він сам так відверто розкривається, тоді й нам нема про що мовчати. 13 вересня 2023 року в одному зі столичних храмів УПЦ відбувалася презентація книги “Старець Йосип Ватопедський”, до видавництва якої доклав руку митрополит Львівський і Галицький Філарет (Кучеров).

Загалом, подія ординарна і цілком буденна, якби не одне “але”. На цьому заході, нібито ненароком, був присутній ще один важливий гість, а саме – екзарх Константинопольського патріарха в Україні єпископ Команський Михаїл (Аніщенко). Не те, щоб представники УПЦ не мали контактів з Аніщенком до цього випадку, але раніше такі “дружні зустрічі” проходили приховано, в інтимній атмосфері. Однак, цього разу, все зовсім інакше.

Почнемо з того, що згідно з рішенням Собору єпископів УПЦ від 13 листопада 2018 року, Євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом було розірвано. Сталося це з огляду на неканонічні дії Фанару на території України, в результаті яких, між іншим, сам митрополит Львівський практично повністю втратив свою єпархію і навіть єдиний Кафедральний храм і приміщення єпархіального управління. Хоча, гуманітарне спілкування з представниками Фанару, на відміну від РПЦ, в УПЦ не забороняли, проте – моральний аспект таких спільних заходів вкрай сумнівний. Приміром, той самий Аніщенко абсолютно не гребує співслужити ПЦУ в новозахоплених храмах, у такий спосіб фактично підтримуючи їхню агресивну рейдерську політику щодо УПЦ.

Проте факт спільного заходу представників єпископату УПЦ і Фанару нас не здивував. Наші читачі вже звертали увагу на опубліковану нами раніше інформацію про те, що окремі представники єпископату УПЦ мали зустріч із приїжджавшим нещодавно до столиці митрополитом Халкідонським Еммануїлом Адамакісом. За нашими даними, ядром цього процесу з боку УПЦ був саме митрополит Філарет. Раніше, нагадаємо, саме глава Львівської єпархії УПЦ з незрозумілим візитом відвідував Кіпрську Церкву, з якою в УПЦ так само розірвано Євхаристійне спілкування. В особистих бесідах митрополит хвалився про те, що захоплення Львівського кафедрального собору та єпархіального управління – тимчасове явище. “Восени все повернемо”, – наголошував владика.

З чим пов’язана така впевненість митрополита Філарета щодо його майбутнього та відкритість щодо Константинопольського патріархату – пояснимо трохи згодом. Звернемо увагу на інший, відомий у вузьких колах, факт з особливостей управління цим архієреєм його кафедрою. Як часто ви зустрічали інформацію про захоплення храмів УПЦ у Львівській області? З відомих і найбільш тиражованих подій – захоплення Кафедрального собору у Львові та знесення Володимирського храму у тому ж Львові (мікрорайон Сихів). Відомі так само окремі випадки по області, проте вони поодинокі. На момент до 2018 року Львівська єпархія УПЦ налічувала близько сотні парафій. Проте, за твердженням самого митрополита Філарета, в його єпархії практично не залишилося храмів. Але куди ж вони поділися?

У “захопленій статистиці” УПЦ на місці Львівської єпархії – темна пляма. Ні в офіційних, ні в будь-яких інших джерелах ви не знайдете даних про те, скільки храмів УПЦ на Львівщині було захоплено, а скільки залишилося. Вся справа в тому, що митрополит Філарет приховував цю інформацію від Митрополії. “У мене все під контролем”, – завжди відрізав митрополит.

Однак, митрополиче “під контролем” на ділі виливалося в химерні форми. Владика Філарет розробив украй специфічний формат існування парафій на території Львівської єпархії. Коли місцеві священики запитували у свого правлячого архієрея поради щодо подальших дій після дарування Фанаром Томосу про автокефалію українським схизматичним об’єднанням, митрополит радив “переходити в ПЦУ, щоб зберегти за собою храми”.

Як напівзахід пропонувалася також така форма поминання вищого духовного керівництва: глави ПЦУ – привселюдно (на єктеніях і входах), а предстоятеля УПЦ – таємно, на проскомидії.

Користуючись таким “благословенням”, більша частина єпархії спокійно перекочувала в ПЦУ, а ті, кого варіант митрополита не влаштував, надалі залишилися без храмів. Сам же митрополит Філарет вважає, що зв’язок із цими парафіями зберігся саме через ту химерну форму “таємного поминання” Предстоятеля УПЦ. Чи вважають так само священики, які перейшли в ПЦУ, – питання відкрите.

Окремо варто розібратися в тому, з чим пов’язана неприхована активність митрополита Філарета щодо Константинопольського патріархату. Річ у тім, що митрополит, – як і його окремі колеги, – вважають, що рішення про розірвання Євхаристійного спілкування УПЦ з Фанаром, ухвалене на Соборі єпископів УПЦ 2018 року, є зайвим заходом. Мовляв, вчинили як РПЦ, а час такий, що на питання треба дивитися ширше. Проте публічно про своє ставлення до питання владика не заявив. Очевидно, що з 2018 року він розглядав варіанти відновлення спілкування з греками, вважаючи, що саме такий формат стосунків допоможе йому утримати, а може навіть посилити, свої позиції.

Таким чином, владика почав активно спілкуватися про майбутнє УПЦ з греками. Скільки саме в нього було подібних зустрічей – сказати складно. Однак, з упевненістю можна говорити про тісний зв’язок з екзархом Фанару єпископом Михаїлом, через якого, власне, і розроблялися формати подальшого існування УПЦ в Україні та ролі в цьому всьому митрополита Філарета.

За інформацією з наших джерел, розглядалося кілька варіантів, які можуть бути реалізовані вже після повної заборони УПЦ на законодавчому рівні. Саме цей юридичний крок утримує сьогодні від їх реалізації. Характерно, що на даному етапі Філарет і його поплічники в ПЦУ переходити не готові, зважаючи на однозначне ставлення до цього більшості вірян і значної частини духовенства УПЦ.

Говорячи про форми подальшого існування УПЦ, змовники розглядали такі. Перший – злиття всіх охочих з Екзархатом Фанару в Україні. У цьому випадку, всю цю філію очолив би єпископ Команський. У принципі, у цієї ідеї є певні послідовники, які видали самі себе, підписуючи нескінченні маячні звернення забороненого в служінні протоієрея Андрія Пінчука. Саме тому, кількість цих “ініціатив” була настільки великою, щоб ідентифікувати якомога більше прихильників цього варіанту розвитку подій.

Другий – відродження Галицької митрополії Константинопольського патріархату, що існувала протягом 14-15 століть. Цей варіант є дуже доречним для самого митрополита Філарета, адже очевидно, що якщо такий формат буде схвалено, то центром цього об’єднання стане саме Львів. Можливо, саме тому митрополит Філарет стверджував про зміну свого становища восени.

Існує й третій, більш екстравагантний варіант, з кількома “невідомими”. За наявною неперевіреною інформацією, греки мітять митрополита Філарета на намісництво в Києво-Печерській Лаврі, після створення на базі монастиря чергової ставропігії. У такому варіанті простежується така логіка. Філарет – з УПЦ, який не заплямував себе переходом у ПЦУ і навіть – з числа братії КПЛ, адже свою діяльність починав саме в цій обителі. Вельми підходящий для такої посади кандидат. Ба більше, чи не тому Авраамій Лотиш досі числиться як “в.о. намісника”?

Який саме з варіантів буде реалізовано на практиці – сказати складно. Однак, спільна участь митрополита Філарета і єпископату Михаїла в такому нешкідливому заході – це сигнал, який говорить про те, що якісь зміни в цьому питанні однозначно наближаються. Дійові особи цієї змови, по суті, вийшли з тіні, переставши ховатися, чим подали умовний сигнал усім, хто не визначився, що залишилося зовсім небагато часу.