Намісник Андріївського ставропігійного чоловічого монастиря, професор Московської духовної академії, керівник Аспірантури МДА ігумен Діонісій (Шльонов) опублікував у журналі “Богословский вестник” (№2 (49)/2023) статтю “Критика надмірної ікономії Константинопольського Патріархату по відношенню до розкольників, які склали “Православну церкву України”.

У статті автор розглядає акривію та ікономію в традиції Церкви; перевагу ікономії порівняно з акривією в архімандрита Григорія (Франгакіса); історичні прецеденти для українського питання, згідно з працею архімандрита Григорія; загальний підхід до українського церковного питання; випадки Філарета Денисенка та Макарія Малетича; хіротонію від одного єпископа.

“У церковній традиції існують два принципи: акривія та ікономія. За акривією до єретиків і розкольників треба ставитися суворо, а значить, у разі їхнього покаяння перехрещувати і перерукопокладати навіть тих із них, хто до повернення в Церкву був охрещений або висвячений іншими єретиками і розкольниками. За ікономією – не перехрещувати і не перерукопокладати. Але кожен випадок індивідуальний, хоча підсумкове рішення Церкви завжди визначалося або акривією, або ікономією, або їх співвідношенням. 68-ме Апостольське правило є найхарактернішим проявом акривії: отримати друге висвячення не можна, але після єретиків – можна і потрібно! Рукоположення від єретиків, так само як і хрещення від них, недійсне. Отже, приймати єретиків без висвячення не можна”, – йдеться у статті.

Ікономійний підхід, що належить або приписується блж. Феодориту Кірському, полягає в тому, що “коли єретик приходить у Православ’я, помилка злочестя виправляється зміною мудрування, помилка хрещення – помазанням святого миру, помилка хіротонії – покладанням рук (хіротесією), і нічого з колишнього не залишається невирішеним”.

“Очевидно, що церковна акривія мала в церковній традиції більше значення, ніж ікономія. Вважати, що 68-е Апостольське правило стало менш актуальним протягом століть, некоректно”, – пише ігумен Діонісій.

На думку професора МДА, “ікономія навіть усередині юрисдикції однієї Помісної Церкви – спірне, неоднозначне питання. А ікономія, що виходить за межі Помісної Церкви, – ще більш спірне питання, яке може бути справедливо вирішене тільки справжньою вищою апеляційною інстанцією в разі її дійсної влади і компетенцій. У Православній Церкві такою інстанцією вважається Вселенський Собор або – в крайньому випадку – спільне рішення, винесене всіма Предстоятелями Помісних Православних Церков одностайно. Але що відбувається зараз? Наскільки співвідношення акривії та ікономії актуальне для теперішнього моменту? Відповідь на це питання можна проілюструвати на підставі дипломної роботи архім. Григорія (Франгакіса) “Про зцілення церковного питання в Україні Матір’ю-Церквою Константинопольською: Питання хіротоній”.

“У роботі о. Григорія була зроблена спроба довести справедливість екстериторіальної апеляції з боку українських розкольницьких деномінацій – під проводом Філарета (Денисенка) і Макарія (Малетича) – Константинопольському Патріарху Варфоломію, а також справедливість задоволення цієї апеляції Константинопольським Патріархатом. Завдяки даній роботі в Константинопольському Патріархаті та в усьому грецькому православному офіційному світі питання начебто було закрито доказово і з абсолютною науковою точністю. Можна було б припустити, що аргументація цієї роботи переконлива, а доказова база є вичерпною. Однак чи така реальність?” – зазначає автор статті.

На початку своєї праці архімандрит Григорій намагається знайти історичні прецеденти втручання Фанару в Українську Церкву. “Так, о. Григорій розглядає засудження болгар за звинуваченням у єресі етнофілетизму з подальшим визнанням їх Константинопольською Патріархією в 1945 р.: Константинополь визнав хіротонії болгарських кліриків без перерукоположення, що на перший погляд схоже на вирішення питання з ієрархією “ПЦУ”. При цьому є самоочевидна різниця: болгари приєднувалися до тієї Помісної Церкви, до якої вони і належали, а представники “ПЦУ” поміняли свою юрисдикцію, що ускладнює ситуацію і потребує інших аналогій – випадків з екстериторіальною апеляцією”.

“Для пошуку екстериторіальної аналогії архім. Григорій (Франгакіс) звернувся до прикладу Сербської Православної Церкви, автокефалія якої в 1219 р. була визнана Константинопольським Патріархатом без узгодження з Охридською архієпископією. Однак Охридська архієпископія в очах візантійських церковних адміністраторів і каноністів того часу і наступної епохи не являла собою повноцінного незалежного церковного утворення”, – пише ігумен Діонісій.

Щодо випадку Філарета Денисенка, “всі хіротонії, звершені ним у період розколу, у праці о. Григорія визнаються законними і не законними. Григорія визнаються законними і такими, що не потребують перерукоположень”.

У випадку з ПЦУ Константинопольський Патріархат, як стверджує ігумен Діонісій, “сам приписав собі роль приймаючої інстанції (через деклароване право апеляції), але, маючи інший погляд на устрій Церкви, став на бік не канонічної Української Православної Церкви Московського Патріархату, а її опонентів – розкольників. Іншими словами, ті, хто звернувся до Константинопольського Патріархату, не тільки не каялися в розколі, а й, навпаки, пишалися своїм прагненням до свободи, в чому і знайшли повну підтримку з боку Константинопольського Патріархату. Подальші закриття храмів і монастирів канонічної УПЦ МП в Україні, насильницькі захоплення храмів УПЦ МП та інші безчинства, які жодним чином не коментуються ані самими представниками “ПЦУ”, ані представниками Константинопольського Патріархату, стали найкращим доказом цієї нерозкаянної позиції розкольників, підтриманої та виправданої тими, хто заявив про себе як про суддів – безсторонніх і непідкупних, за визначенням справжнього суду. Незазорність життя – гранично важливе питання, яке оминають ті, хто привласнює собі роль суддів, як такі, що не знають, не розуміють і заплющують очі”.

Висновки зі статті професора МДА ігумена Діонісія (Шленова):

• Принципи акривії та ікономії співвідносяться в церковному житті і праві Церкви як закон і виняток.
• У співвідношенні акривії та ікономії акривія завжди важливіша, навіть коли вона безпосередньо не реалізується.
• Церковне і державне (в особі імператора Юстиніана) законодавство Візантії підтверджує суворе ставлення до єретиків як до тих, хто не має хіротонії.
• Встановлення пропорції між акривією та ікономією належить усій повноті Церкви – насамперед на Вселенських Соборах, про що свідчить 8-ме правило I Вселенського Собору та обговорення прийняття єретиків на VII Вселенському Соборі.
• Константинопольський патріарх не має права застосовувати акривію або ікономію на церковних територіях, які йому не підкоряються.
• Українські розкольники не принесли покаяння і не були відновлені інстанцією, що низложила їх.
• За будь-якого ступеня ікономії її може застосовувати тільки компетентна інстанція (якій підпорядковуються адресати ікономії) на законних підставах.
• Звинувачення в етнофілетизмі проти балканських Помісних Церков і Руської Православної Церкви виявилися своєрідним бумерангом для новаторів Константинопольського Патріархату, які дедалі більше і більше формують православну ідентичність своїх Помісних Церков на підставі грецького етносу.
• Також, критикуючи позірний етнофілетизм Російської Православної Церкви Московського Патріархату, прихильники теорії першості честі та влади підтримали етнофілетизм українських націоналістів, що призвело до катастрофічних наслідків. Цей український етнофілетизм набув такого великого значення для ідеологів першості Константинополя, що став справжнісіньким виправданням для всіх антиканонічних діянь останніх – за принципом “мета виправдовує засоби”.