Архієрейська нарада Руської Православної Церкви закінчилася. Чи знайдуть висловлені на ній думки продовження в рішеннях наступних засідань Синоду або Соборів – поки не ясно. Жоден з опублікованих “інсайдів” поки що не підтвердився, хоча ми спочатку писали про те, що не до кінця був зрозумілий формат і функції цього заходу. Як виявилося, нарада має декларативний характер. Основним лейтмотивом Архієрейської наради стала доповідь Патріарха Кирила. Звернемо увагу на найважливіші моменти і спробуємо прокоментувати їх “зі своєї дзвіниці”.
Перше. Відкрито новий фронт конфронтації з Константинопольським патріархатом. Це було передбачувано, особливо з огляду на той факт, що розрядки між двома Церквами не намічалося навіть віддалено. У РПЦ аргументували свою позицію канонами Церкви, склавши на цю тему цілу доповідь.
Варто зазначити, що жодних створінь екзархатів або інших об’єднань на канонічній території Фанару поки що не було заявлено. У принципі, з огляду на формат заходу і відсутність хоч якихось стартових підстав для такого кроку, це й не дивно. Наприклад, при створенні Африканського екзархату основним аргументом було звернення кліриків Олександрійського патріархату з відповідним проханням. Кліки Константинопольського патріархату, враховуючи їхню етнічну приналежність, навряд чи підуть на такий крок, навіть якби хтось цього хотів.
Друге. Несподіваний випад припав і в бік греко-католиків. Їх прямо звинуватили в розпалюванні релігійної ворожнечі та прямому сприянні в боротьбі з УПЦ. Це вкрай цікаво, особливо з огляду на постійні пошуки способів взаємодії РПЦ із Ватиканом. Оскільки УГКЦ перебуває в прямому підпорядкуванні Папі Римському, у Ватикані не зможуть не звернути на це уваги. По суті, звинувачуючи уніатів у гоніннях на Православ’я в Україні, в цих процесах було визнано провідну роль РКЦ. Чи буде відповідь із Ватикану – час покаже.
Третє. Українське питання, все ж таки було одним із найважливіших. Умовно розділимо його на дві частини – батіг і пряник. Під батогом, зрозуміло, ми розуміємо заяву Патріарха про припинення поминання його імені під час Богослужінь на парафіях УПЦ. Святійший вельми недвозначно заявив про те, що така практика є неприйнятною і фактично виявляє тих, хто так чинить, у стані “скочування в розкол”. Ба більше, патріарх зазначив, що якщо десь в Україні ще залишаються храми, де продовжують поминати патріарха Московського за Богослужіннями, тоді Таїнства краще приймати в таких місцях. Якщо ж таких немає, тоді можна причащатися в храмах, які “не поминають”, однак з розголосом на те, що Таїнства там будуть дійсними доти, доки не буде надана соборна оцінка такій практиці. Тобто, поки відмова від поминання офіційно і на соборному рівні не позначена розколом, її такою вважати не можна.
Варто зазначити, що відмова від поминання патріарха Московського за Богослужіннями в храмах УПЦ була офіційно затверджена на Соборі Української Православної Церкви у Феофанії 27 травня 2022 року. Отже, такими тезами зі своєї доповіді, Патріарх дає зрозуміти, що рішення цього Собору не вважаються легітимними. Ба більше, після закінчення війни на нас очікує “розбір польотів” із призначенням винних за ці рішення.
Таким чином УПЦ поставили у стан шпагату. Або Церква повертається до поминання Патріарха, однак втрачає все, що в неї ще залишилося “на балансі”. Або залишається все, як є, але з ризиком випасти з канонічного поля з точки зору Кіріархальної Церкви.
Водночас, у вигляді “пряника”, Українську Православну Церкву похвалили за стійкість, виявлену під час гонінь. Окремо було відзначено сповідницький подвиг митрополита Павла, який перебуває в ув’язненні.
Справедливості заради варто зазначити, що у багатьох представників УПЦ, патріарші тези щодо окремих моментів викличуть двоякі відчуття. Чи буде УПЦ формулювати свою позицію щодо цих моментів – сказати складно. Проте, на неофіційних рівнях реакція не змусить себе чекати.
