Священнослужитель УПЦ поділився своїми враженнями від зустрічі, зауваживши, що

“з боку ПЦУ чомусь відчувалося, що предметом обговорення має стати об’єднання. Проте єднання означає солідарність, згуртованість, одностайність, спільність дій (в даному контексті – заради перемоги). Невже, щоб спільно захищати свою Вітчизну і здійснювати гуманітарну допомогу всі українці мають належати тепер до однієї Церкви? А як щодо мусульман, буддистів і взагалі атеїстів? Вони неблагонадійні, бо не знаходяться у єдності з ПЦУ?”

Також архімандрит Митрофан навів основні тези, які озвучив під час обговорення. По-перше, “згідно з рішенням свого вищого органу, УПЦ – незалежна від Московського Патріархату. Вживання до неї означень «російська» і «московська» – неприпустимі”.

По-друге, на думку священнослужителя, “єднання суспільства заради перемоги та розбудови своєї держави не означає приналежність всіх українців до однієї Церкви і навіть релігії. Є ще рівень громадянських цінностей, верховенства права, гідності людини, народження і проживання на українській землі, які нас об’єднують і слугують основою для спільних дій”.

По-третє, вчений секретар зазначив, що “відповідальність за порушення законів має бути індивідуальною, а не колективною. Не зрозуміло, чому будь-яка організація (парафія, підприємство тощо) має нести відповідальність за злочини свого члена або керівника”.

По-четверте, “якщо держава збирається заборонити УПЦ, то чи можливий будь-який діалог в принципі? З ким тоді домовлятися? На що тоді розраховувати? Просто велика кількість віруючих піде «в тінь», як колись УГКЦ. Але їхній досвід показав, що силові методи в сфері свободи совісті неефективні”, – додав він.

По-п’яте, архімандрит зауважив, що “у діалозі з УПЦ ПЦУ наріжним каменем ставить питання встановлення євхаристійного спілкування. Але для УПЦ питання в іншому – канонічному статусі та апостольській спадковості ПЦУ. Тому предметом діалогу, як я його бачу, є саме це. На яких канонічних підставах у 2018 р. були зняті усі відлучення та заборони з кліриків УПЦ КП та УАПЦ? Цього не можна з’ясувати з повідомлення для преси Константинопольського Патріархату. Треба оприлюднення самого офіційного документу, в якому вказані конкретні канони та історичні прецеденти. Інакше, ми воюємо з вітряками, даючи оцінки якихось інтерв’ю, коментарів, коментарів на коментарі і т.д. Є конкретні загальнодоступні документи 1992 та 1997 рр. про судові діяння над Філаретом (Денисенком). Дайте такі ж з боку Константинополя. Тому що усі питання про ПЦУ спотикаються саме тут”.

“Подальші кроки до єднання можливі лише в суспільно-гуманітарній сфері на загальногромадянському рівні, а не екклезіологічному. Але, я так думаю, що нікого це не влаштує з обох сторін. Наше спільне прагнення в іншому”, – підсумував архімандрит Митрофан.