Найістотніші моменти у тексті Томосу про церковну автокефалію, який 5 червня 2022 р. Сербська Церква видала македонцям:
- Сербська Церква визнає автокефалію Македонської Церкви – Охридської Архієпископії в межах нинішньої Північної Македонії і не претендує на діаспору по всьому світу.
- Братолюбиво радить новій Церкві вирішити питання про її офіційну назву в «безпосередньому діалозі з грекомовними та іншими Помісними Православними Церквами».
Йдеться насамперед про слова «Македонська» та «Македонія», яке, як це не дико для когось звучить усі ці роки (особливо з моменту розвалу Югославії та появи в сім’ї самостійних держав Македонії) було чи не головним каменем спотикання для греків, які не дозволяли вирішити македонське церковне питання. Греки це поняття-назву вважають своїм і більше нічиїм, і навколо нього було збудовано весь опір грецького світу будь-якому відокремленню етнічних слов’ян македонців, Македонії та Македонської Церкви. Греки упиралися всіма силами й у політичному, й у церковному питанні. З певною мірою знижкою на грецький націоналізм, проте їх, греків, можна по-своєму зрозуміти. Македонці навіть Олександра та Філіпа Македонських хотіли забрати у свою історичну скарбничку.
Серби, відповідно, ставилися до цього поняття спокійніше, але не могли і не хотіли злити греків, з якими у церковному плані перебувають у надзвичайно близьких стосунках.
Інше питання, що ніякі греки не в змозі зараз взяти і виправити відразу всю цю македонську проблему, а вирішувати щось у цьому напрямі рано чи пізно треба. Тим більше, коли йдеться про православний християнський народ.
З урахуванням сьогоднішніх відносин із тим самим Варфоломієм, що представляє одну з впливових сил грецького світу, та інших факторів македонці, звичайно, погодяться, щоб на зовнішній арені їхня Церква носила офіційну назву Охридська Архієпископія, що загалом правильно і справедливо. До того ж історична Охридська Архієпископія (навіть патріархія) – цивілізаційне і церковне явище значно значуще, ніж вужча національна «Македонська Церква», як церква Північної Македонії та македонців.
При цьому всередині країни та для внутрішньої документації македонці, швидше за все, збережуть подвійну назву, як це склалося у них уже давно.
- Всі храми та монастирі, особливо з періоду Неманичів та пізніших періодів сербської присутності на цих землях, “церковного зодчества та культурного творіння” на території сучасної Північної Македонії, як і сукупне рухоме та нерухоме майно Сербської Православної Церкви всередині її кордонів, передаються на користь нової братньої автокефальної Церкви.
Цей пункт особливо важливий самих сербів. По суті, Сербська Церква погоджується з тим, що історичні святині залишаються (як це було фактично з 1950-х рр.) у користуванні Церкви Македонської.
Пункт стосується теми, що особливо непокоїть сербську громадськість і значну частину інтелектуальної, зокрема церковної еліти, та й народу загалом. Можна сказати, що це найболючіша точка, і просто взяти і промовчати її неможливо. Питання про монастирі, церкви та інші пам’ятки сербської історії, про які достеменно відомо, що їх будували та творили сербські правителі та священнослужителі. У тому числі імена свв. королів Мілутіна, Стефана Дечанського, самого царя Душана та ін.
Питання це реально найболючіше для сербів, і критика стрімкого надання автокефалії македонцям усередині сербського суспільства найбільше спиратиметься саме на питання «залишення» сербської спадщини.
Це буде однією з найболючіших точок при рецепції Томосу в сербському суспільстві. Коментарів з цього питання, до речі, було вже достатньо, і критичне обговорення продовжиться.
- Сербська Церква, видаючи Томос, заявляє, що ще необхідна рецепція з боку інших Помісних Православних Церков, визнання чи невизнання, без яких повна та канонічна автокефалія відбутися не може.
