“Наша сім’я дуже хотіла потрапити до православної країни. Для нас принциповий момент – мати можливість у будь-якому місті вільно ходити до храму і вдаватися до Таїнств. Тому ми спочатку не розглядали варіант із Західною Європою. У підсумку Господь привів нас до Сербії.
Нас зустріли з величезною любов’ю та турботою. Коли люди, які мешкають поряд із нашим будинком, дізналися, що ми з України, нас стали буквально обсипати пропозиціями про допомогу. Мало того, стали нести речі та їжу для дітей. Нас буквально завалили подарунками. І готові нести ще й ще, хоча ми, подякувавши за все, сказали, що в нас, дякувати Богові, всього достатньо.
У храмі нас теж зустріли з великою любов’ю. Парафіяни намагалися допомогти нам грошима, а сестри монастиря готові були віддати останнє для нашої сім’ї. Щойно вдалося вмовити цих добрих людей залишити динари для інших біженців. Однак вони знайшли інший спосіб надання допомоги. Серед громади виявилися лікарі, і вони запропонували свою підтримку по лінії лікування дітей, якщо вони чимось хворітимуть. У свою чергу, черниці сказали, що двері їхньої обителі для нас завжди відчинені і ми можемо приходити туди на обід.
Якщо говорити про інші аспекти життя, то ми стикалися з ситуаціями, коли ми не хотіли брати гроші за покупки, коли дізнавалися, що ми з України.
Спочатку це нас бентежило, проте потім ми зрозуміли, що все це йшло від щирого серця і пам’яті про конфлікт з НАТО. Серби знають, що таке війна, і тому від щирого серця допомагають зараз тим, хто з нею зіткнувся.
Дякувати Богу, що ми тут. Ми дуже цінуємо те, що роблять для нас сербські брати та сестри. Упевнені, що подібне ставлення зустрінуть інші українські сім’ї.
Хвала, Сербіє! Нехай Господь зберігає цю благословенну землю!
