У психології існує таке поняття як “захисні механізми” або “механізми психологічного захисту особистості”. Це психічний процес, спрямований на мінімізацію негативних переживань.
Одним із таких захисних типів є поняття “солодкий лимон” – це пояснення людиною власних дій з метою самовиправдання та самоствердження. Простіше кажучи, коли людина зробила помилку, вперто не хоче її визнавати, та ще й намагається сама себе переконати, що зробила правильно.
Спостерігаючи за тим, як патріарх Варфоломій скрізь, де б він не був, згадує про створення «ПЦУ», постійно виправдовується, говорить про те, що нібито все було канонічно, звинувачує інші Помісні Церкви, які не хочуть визнавати створену ним «ПЦУ», «Богом клянеться» що всі рано чи пізно визнають розкольників тощо, згадую цей ефект “солодкого лимона”.
Незважаючи на те, що весь православний світ вказує йому на його явні помилки, грубі порушення та відверте зневажання канонів, на відсутність дійсного висвячення у розкольників, а також на внесення розколу у світове Православ’я такими своїми діями, патріарх Варфоломій все одно доводить, що лимон “солодкий”. Він не тільки переконує себе, він намагається переконати всіх навколо себе в цьому помилковому відчутті.
Таким чином, «ПЦУ» – це «солодкий лимон» патріарха Варфоломія.
Хоча лимон, насправді яким був, таким і залишився. «По їхніх плодах пізнаєте їх. Чи збирають із терну виноград, чи з реп’яха смокви?» (Мт. 7:16).
А реальні плоди: поділ, ненависть, агресія, захоплення храмів, конфлікти, суперечки… Все кисле, ніякої насолоди немає.
