Кент-визволитель: як представник США релігійну свободу захищав

Теза Кента про «рішучу підтримку з боку США релігійної свободи, вільної від зовнішнього впливу», висловлена ним під час зустрічі з главою «ПЦУ», викликає одночасно іронію і подив.

По-перше, втручання американських чиновників в українські церковні справи якраз і є таким «зовнішнім впливом», яке принесло в Україну численні релігійні конфлікти і обернулося обмеженням прав і релігійних свобод мільйонів віруючих УПЦ. Сам факт постійних зустрічей американських чиновників з керівництвом «ПЦУ» при повному ігноруванні УПЦ також є прикладом її дискримінації.

По-друге, якщо Кент натякає на необхідність «звільнення» України від церковного впливу РПЦ, то при чому тут посилання на «релігійну свободу»? З точки зору світського права канонічний зв’язок між церковними структурами різних держав не може вважатися обмеженням «релігійної свободи». В цьому відношенні американці раз за разом демонструють свою правову безграмотність, змішуючи канонічне (церковне) право з вимогами світського законодавства.

Тим більше, до чого тут «ПЦУ»? Відколовши від УПЦ і створивши окремі від неї структури, ні колишня «УАПЦ», ні «Київський патріархат» ніяк не залежали від РПЦ і користувалися всіма державними гарантіями на свободу віросповідання. У цьому контексті взагалі незрозуміло, від кого їх потрібно було «звільняти», якщо вони і так робили все що хотіли. Що стосується УПЦ, то її зв’язок з РПЦ базується на тому ж принципі свободи віросповідання, який надає віруючим право вибудовувати свої відносини на власний розсуд, в рамках власного канонічного права. Де американці побачили загрозу релігійної свободи українців з боку РПЦ – хотілося б почути конкретне пояснення, а не абстрактні міркування.

По-третє, якщо розвинути логіку представників США, можна дійти висновку, що вони розглядають будь-які міждержавні церковні зв’язки в форматі канонічної єдності як загрозу «релігійній свободі». За такою логікою повинні бути скасовані канонічні відносини Сербської Церкви і Чорногорської митрополії, Антіохійського патріархату та його ліванських єпархій і т.д. Ймовірно, вони вважають, що всюди, де є зарубіжні юрисдикції Помісних Церков потрібно домагатися їх незалежності у формі церковної автокефалії.

Однак подібне втручання в церковні справи якраз і є грубим порушенням релігійних свобод. Тому що канонічні взаємовідносини є внутрішньою справою Церкви і ніяк не повинні залежати від примх політиків, як національних, так і зарубіжних.

Якщо ж державні органи або політики вважають, що канонічні відносини Церков якимось чином порушують свободу віросповідання, то вони повинні надати конкретні приклади таких порушень і вказати під які конкретні норми національного законодавства вони потрапляють.

Але замість конкретної правової аргументації ми чуємо якісь загальні міркування про необхідність захисту від «зовнішнього впливу». А іноді політики і зовсім починають уявляти себе богословами і міркувати про такі питання як «автокефалія», «томос», і т.д. Що, очевидно, не є компетенцією світських осіб.

Правблог

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину
Scroll Up