Фактично сьогодні ми спостерігаємо відкатку нового метода церковної експансії. Адже ніколи своїх паралельних структур місцевим автокефальним Церквам Фанар ніде не створював.
Ми спостерігаємо, певною мірою, копіювання католицької моделі супер-єпархій. Це цілком логічно. Адже якщо Константинопольський Патріарх пішов шляхом Римського Папи в питаннях вчення про Церкву, то чому не піти і шляхом імпорту організаційних моделей?
На превеликий жаль для Фанару, йому доводиться миритись із таким явищем, як автокефальні Церкви. Ватикан цю проблему вирішив майже тисячу років тому. Фанар намагається вирішити зараз, обрізаючи реальні повноваження автокефалій та створюючи дублюючі структури. Адже була би можливість, автокефалію «ПЦУ» ніхто би не давав. Включили би просто до складу Константинопольської Церкви у якості автономії, та й усе. Як зробили це з Американською, Фінляндською та Естонською Церквами. Але, на жаль – амбіції Порошенка та політична кон’юнктура не дозволили. Довелося таки надавати автокефалію. От і доводиться тепер розвивати свою ставропігію у якості альтернативи. І чекати на обіцяні Порошенком 38 храмів та монастирів, котрі давати ніхто не поспішає…
Ймовірно, у перспективі, доведеться Фанару самому їх збирати. За допомогою майбутніх перебіжчиків із «ПЦУ». Але це в майбутньому. А поки що відпрацьовується сама модель. Адже скоро вона може стати у нагоді й в інших місцях. Наприклад, у Північній Македонії.