Чи перейде Патріарх Варфоломій Рубікон?

Час читання: 6хв.

В ході дискусії навколо Всеправославного Собору оголився «нерв» релігійного протистояння і в українському православ’ї. Ці два рівня релігійного дискурсу пов’язані невипадково. «Українське питання» давно використовується в якості «джокера» в рукаві Константинопольського Патріарха. Адже амбіції Фанара постійно наштовхуються на перешкоду у вигляді Руської Православної Церкви, не згодної миритися з твердженням «православного папства» в православному світі. Саме тому Константинополь постійно тримає РПЦ в напрузі, побічно шантажуючи її можливістю визнання українського розколу. Мовчання Варфоломія, відмова від прямого засудження розкольників, участь представників Константинопольського Патріархату в переговорах між УПЦ КП і УАПЦ, вказують на гру Варфоломія проти Російської Церкви. Гру схожу на покер, де нарівні з реальною силою карткового розкладу важливу роль відіграє блеф.

 Напруга між Фанаром і РПЦ зараз досягло свого піку. Варфоломій як ніколи близький (можливо це тільки його ілюзія) до своєї заповітної мети – утвердження виняткової ролі Константинопольського Патріархату в міжправославному взаємодії. Останні заяви і дії представників Фанара вказують на те, що Варфоломій готовий піти на крайні заходи заради здійснення своєї мрії. Ідеальний момент для того, щоб витягнути з рукава «краплену карту України».

 Ймовірно цей момент відчула й українська влада в симфонії з українськими розкольниками. Спочатку так званий «Архієрейський собор УПЦ КП» прийняв рішення звернутися до Варфоломія з проханням про визнання своєї автокефалії, причому без статусу патріархату, натякаючи цим на готовність до компромісу. А сьогодні український парламент прийняв шокуєчий своєю безглуздістю документ-звернення до Константинопольського Патріарха з проханням про дарування автокефалії «Православній Церкви в Україні» та визнання «неканонічним» (sic!) Входження єпархій Київської Митрополії 17 століття до складу РПЦ. Залишимо за дужками здатність українських депутатів розуміти і судити, що є канонічним, а що ні, й звернемо увагу на деякі моменти цього, з дозволу сказати, документу.

 У зверненні прозвучали звинувачення на адресу РПЦ в тому, що остання не виступила на захист православних християн України, «стражденних від російської агресії». Дозвольте, хіба не «Патріарх Філарет» назвав жителів Донбасу «безбожниками», які заслуговують на свою долю? І хіба не приєднався до нього спікер парламенту України, фактично вказавши на те, що східні українці це люди другого сорту, які не мають права на свою думку? Протиріччя в логіці очевидне.

 Далі, після ряду дифірамбів на адресу Константинопольської Церкви, автори звернення вказують на його нібито позитивну роль в «нормалізації церковного життя» в Церквах Естонії, Болгарії та Чехії і Словаччини. Депутати ймовірно не в курсі, але «Болгарський сценарій» подолання розколу це коли розкольники в одних підрясниках постають перед Всеправославними зборами і через каяття приймаються назад в лоно канонічної Церкви.

 Ще одним ляпом в горезвісному зверненні є використання терміну «Православна Церква в Україні». Що це? Такої Церкви просто не існує. Й всі характеристики, що їй приписуються, висять повітрі. Є канонічна Українська Православна Церква під предстоятельством Блаженнішого митрополита Онуфрія. Тільки вона може претендувати на набуття того чи іншого церковного статусу, в тому числі й автокефалії. Саме УПЦ є спадкоємицею Київської Митрополії, яка, за твердженням депутатів, була незаконно приєднана до РПЦ. Чому українські парламентарії вирішили, що вони можуть розписуватися за всіх православних України і говорити від їхнього імені?

Повною безглуздістю виглядає формулювання «тільки автокефальний статус може стати основою для подолання існуючого нині в нашій країні церковного розділення». Кому давати автокефальний статус? У документі фігурує неіснуюча і абстрактна «Православна Церква в Україні». Як неіснуюча організація може отримати автокефалію, а після цього ще й «подолати розділення»? Як може спочатку з’явитися автокефалія, а потім зникнути розкол? Відчуваєш себе персонажем книги Льюїса Керолла, де посмішка Чеширського кота може існувати окремо від самого кота.

 В кінці цього опусу депутати пишуть: «завдяки участі Вашої Всесвятості у врегулюванні церковної кризи і становлення єдиної помісної Церкви в нашій країні, між Києвом і Константинополем складуться абсолютно унікальні відносини, які дозволять подолати чимало негативних тенденцій в житті сучасного Православ’я». Це своєрідний «відкат» Константинополю – ви нам «автокефалію», а натомість ми підтримаємо будь-які ваші божевільні плани.

 Одначе, за безглуздими формулюваннями депутатського послання можуть стояти цілком продумані кроки. Якщо охопити одним поглядом події в релігійній сфері України останнього року, то можна скласти цілісну картину з окремих пазлів. Все свідчить про те, що українська влада готує сценарій силового створення «Православної Церкви в Україні», спеціально під дії Варфоломія, в разі його згоди на це безумство. У середовищі УПЦ вже проявився (а точніше сказати «спалився») ряд представників духовенства, готових долучитися до проекту «ЄПоЦ» (Єдина Помісна Церква).

 У цьому контексті сценарій буде виглядати приблизно так: збирається «Об’єднавчий Собор» УПЦ КП, окремих представників УПЦ і УАПЦ (останніх змусять це зробити будь-якими способами) і заявляє, що саме вони представляють волю більшості православних віруючих України; Варфоломій урочисто і з надривом оголосить про визнання «незаконною» передачі Київської Митрополії Московському Патріархату та дарує автокефалію новоствореній структурі; канонічну УПЦ піддадуть репресіям, її статут скасують та приймуть «рейдерський» законопроект 4128, а потім, за допомогою загонів «Правого сектора», забезпечать «добровільний перехід» парафій разом з храмами в лоно «ЄПоЦ». Якщо опір виявиться вище очікуваного, в хід піде законопроект 4511. Засоби масової інформації забезпечать повну інформаційну підтримку насильства, створюючи міф про «РПЦ в У».

 Божевілля? Так, повне. Коли на кону опиниться питання віри, яке пов’язане з найсильнішими переживаннями, зі страхом втрати найголовніше в житті, то неминуча релігійна війна. Такий сценарій обернеться кров’ю, каліцтвами, насильством, відчаєм і хаосом по всій Україні. Крім цього, все Православ’я опиниться вкинутим в безодню розбрату, тому що не всі Помісні Церкви погодяться з таким волюнтаризмом однієї людини. Чи готовий Патріарх Варфоломій «перейти Рубікон» і спустити пусковий гачок релігійної війни в Україні? Чи готовий він розколоти світове Православ’я і увійти в історію як автор нової Великої Схизми? Будемо сподіватися, що йому вистачить розсудливості не робити цього. А ми будемо за нього молитися, щоб Бог послав йому здоровий глузд.

Вадим Задорожний

Схожі публікації