1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. Стамбульська авантюра, або Чи буває дим без вогню?

Стамбульська авантюра, або Чи буває дим без вогню?

Всеправославний собор, що розпочався цієї неділі на Криті, залишається подією, до якої прикута увага багатьох українців православного віросповідання. Різниця в очікуваннях від цієї події полягає лише в тому, чого саме очікують в Україні від предстоятелів Помісних Церков, які зібрались на острові.

Наприклад «Київський патріархат» завмер в очікуванні власного визнання та надання певної ваги в Православ’ї. В УПЦ ж навпаки розраховують на те, що будь-який натяк на послаблення позиції щодо українських розколів, буде засуджено. Та ані сподівання перших, ані побоювання останніх на даному етапі засідання не можуть бути підтверджені чи спростовані.  Головне, що можна сказати напевне – українське питання не буде піднято на Всеправославному соборі взагалі. Про все інше – за порядком.

Мова про визнання «Київського патріархату» патріархом Варфоломієм з чіткою ясністю почала вестись лише тоді, коли остаточно стало зрозуміло, що РПЦ не поїде на Всеправославний собор. Зрозуміло, що подібний зв’язок є не безпідставним, оскільки конфліктміж РПЦ і Фанаром – очевидний.

Та варто зазначити, що характер цього протистояння полягає в тому, хто саме отримає формальну пальму першості у Православному світі. Тому багатьом здається, що надання канонічного статусу для УПЦ КП є тим самим козирем, який міг би використати Вселенський патріарх у своєму конфлікті з предстоятелем РПЦ.

Однак вже з перших днів Собору стає зрозуміло – Вселенський патріарх відмовляється від ролі «камікадзе», а тому зібрання на Криті буде присвячено лише тим питанням, які було затверджено регламентом в Шамбезі кілька місяців тому. Нагадаємо – питання українського міжконфесійного конфлікту, а тим більше – визнання УПЦ КП – в програму Всеправославного собору включено не було.

Та це зовсім не означає, що «фанаріоти» відмовляться від ідеї погратися з нервами РПЦ. Варто зазначити, що всі звернення щодо легітимізації УПЦ КП, які лунали за останніх кілька місяців, адресовані лише одній персоні – патріарху Варфоломію. Всеправославний собор не є тим органом, на який розраховують в УПЦ КП. Воно й не дивно, адже протягом останніх двох років представники чи не всіх Помісних Церков світу засудили дії УПЦ КП по відношенню до УПЦ і сам «Київський патріархат», як явище.

Не можна виключати варіанту щодо надання УПЦ КП якого-небудь статусу, наприклад «українського екзархату», вже після Всеправославного собору. Константинопольський патріархат може розглянути це питання на своєму Синоді. Однак і тут не все так просто.

Сучасний світ перебуває на волосині від початку серйозного глобального конфлікту. Очевидно, що певні сили цілеспрямовано розгортають протистояння всередині Православної Церкви для того, аби спровокувати суспільно-політичну кризу світового масштабу. На жальдля нас, вже не перший рік театром подібних інсценуацій лишається Україна.

В зв’язку з цим на Фанарі десять разівподумають, чи втілювати подібний сценарій в життя, і ще двадцять разів дослухаються до того, які відгуки лунатимуть навколо подібного прецеденту. Тому не виключено, що повториться сценарій 2008-го року. Варто пригадати, що тоді в Україну прибули представники Вселенського патріарха з метою вирішення проблеми самоізоляції УПЦ КП та УАПЦ. Однак умови Фанару та бажання окремих персонажів з українського боку абсолютно не співпали.

Враховуючи попередній досвід,  цього разу греки не будуть опускатись до рівня торгашів дипломами у підземних переходах, тому умови допомоги з їхнього боку, якщо і матимуть місце, будуть ще жорсткіші, ніж в 2008-му. А зважаючи на той факт, що основний винуватець зриву попередніх домовленостей ще при владі в УПЦ КП, легалізація цієї організації виглядає мало перспективною.

Інша справа, якщо Фанар ставитиме ставку в комплексі, враховуючи у число ймовірного екзархату не лише УПЦ КП, але й те крило УПЦ, яке сьогодні всіма своїми вчинками і заявамисвідчить про готовність вийти з-під омофору Київського митрополита. Відомим представником цієї сторони є митрополит Олександр (Драбинко), який раптово полюбив все грецьке.

Навколо митрополита сформувалось певне коло «нарцисів», які абсолютно не дбають про майбутнє Церкви, шукаючи можливостей хоч якось увійти в історію. Зважаючи на наявність в УПЦ подібних осіб, доволі реальним є ряд кроків, в результаті яких ймовірне новоутворення зможе виправдати свої дії фразами, на кшталт: «Ми об’єднали українське Православ’я!», «Ми подолали розкол української Церкви!» і т.п..

Та все ж існує ряд певних чинників, які виступають стримуючими факторами в цій ситуації. Так, можливо патріарх Варфоломій теж міг би сказати пізніше, що «український екзархат»–це спроба подолати існуюче в Україні розділення. Однак непотрібно бути великим аналітиком, щоб усвідомити – розкол в подібній ситуації буде не подолано, а поглиблено. Зважаючи на це, Вселенський патріархат навряд чи ризикне увійти в якісь стосунки з УПЦ КП та з тими, хто їм співчуває. Адже, замість того, аби увійти в історію, в цій ситуації в неї можна буде вляпатись.

Сергій Назарчук

Попередній запис
Чи перейде Патріарх Варфоломій Рубікон?
Наступний запис
Парубій сподівається, що Ватикан допоможе визнати єдину помісну церкву

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее