Вкрай нездорова частка уваги антицерковних публікацій і новин останніми днями присвячена групі підписантів “300+” та їхній активній діяльності. Відсутність реакції вищого керівництва УПЦ, а так само – відповідні звернення і коментарі кількох митрополитів, збудили обурення в середовищі “групи Пінчука”, а їхні нові “реакції” на адекватну відповідь ієрархії, із задоволенням смакують навіть регіональні світські ЗМІ, не кажучи вже про профільні.
Проте є низка найважливіших деталей, які не враховують ні в “групі Пінчука”, ні навіть ті, хто намагається сьогодні зліпити з того, що відбувається, “діалог” між підписантами і єпископатом.
По-перше, це сумнівна репутація лідера. Ініціатором та ідейним лідером усіх цих “ініціатив знизу” беззмінно залишається клірик Дніпропетровської єпархії УПЦ протоієрей Андрій Пінчук. Деструктивна діяльність цього епатажного персонажа справедливо призвела його до заборони в служінні. Необхідно зазначити, що Пінчук тривалий час випробовував терпіння свого правлячого архієрея, порушуючи при цьому не один десяток канонічних правил, через що його взагалі можна було скинути з сану.
Проте митрополит Іриней, найімовірніше, діяв у ставленні до Пінчука за ікономією, намагаючись не помічати буйство свого клірика. Ба більше, Пінчук і понині залишається главою вкрай ефективного благодійного фонду, що надає допомогу і підтримку по всій Україні. Можливо митрополиче довготерпіння було пов’язане так само і з цією важливою деталлю. Однак, відверте знущання над заарештованим митрополитом Павлом і наруга над церковною дисципліною загалом, не могли довго залишатися поза увагою.
Таким чином, на чолі кута маємо забороненого в служінні священика, який, порушуючи церковну субординацію і ще низку важливих церковних правил, намагається “підняти хвилю”. І все б нічого, якби цю його ініціативу підтримало хоча б 30-40% духовенства, але 300 з гаком осіб – це кількість духовенства середньостатистичної єпархії УПЦ. Це, як можна розуміти, навіть не 25%.
По-друге, це якісний склад самих підписантів ініціативи. На жаль, “група Пінчука” складається далеко не з цвіту духовенства УПЦ. До духовного стану багатьох цих людей є питання. Залишимо осторонь ту частину з них, які “вляпалися” в цю історію по доброті душевній і не розібравшись у ситуації. Важливо звернути увагу насамперед на справжніх вовків у овечій шкурі, у яких абсолютно відсутні будь-які моральні принципи й орієнтири.
Візьмемо, наприклад, нещодавній випадок із кліриком Сумської єпархії УПЦ протоієреєм Олексієм Бекетовим. Священик, будучи одним із підписантів звернення, отримав справедливу догану свого правлячого архієрея за участь у цій несанкціонованій акції. Це не була заборона в служінні, а лише попередження, як реакція правлячого єпископа на сумнівну діяльність священика.
На жаль, реакція Бекетова не змусила довго чекати, і вже наступного дня він подав прохання на вступ до кліру ПЦУ у складі єпархії Олександра Драбинка. Після такого, митрополиту Роману не залишалося нічого, окрім як заборонити Бекетова в служінні, що є закономірним результатом у такому випадку.
Варто нагадати, що за останні півтора року “бродіння” ідей Пінчука в середовищі духовенства, таких, як Бекетов, було достатньо. Абсолютна більшість таких перебіжчиків підписували свого часу “звернення до Пентархії” і, підтримуючи багато інших подібних ініціатив. Щось підказує, що ми станемо свідками ще не одного випадку, коли представники “групи Пінчука” будуть переходити в ПЦУ.
Така неприємна ситуація формує справедливе обурення і низку запитань до членів “групи Пінчука”. Отці, якою може бути вага вашого авторитету в Церкві, якщо для багатьох із вас перехід до ПЦУ – це як похід до магазину за продуктами? Спостерігаючи такі моменти, ні священики, ні віряни за жодних обставин не підтримають ваших ініціатив.
Адже ви прекрасно знаєте, що це питання категорично принципове, особливо для тих, хто втратив свої храми внаслідок рейдерської діяльності того ж Драбинка. Як ви збираєтеся стояти з цими людьми за одним престолом? І, якщо для вас перехід до ПЦУ не складає ніяких труднощів, які ж цілі ви переслідуєте насправді?
Що маємо в підсумку. “Група Пінчука” складається із заборонених у служінні священиків, які стоять на межі переходу в ПЦУ і намагаються видавати свою думку за позицію всієї Церкви. Активна підтримка ініціатив “групи Пінчука” з боку ворожих до УПЦ засобів масової інформації наштовхує на думки про те, що ці дії, справді, розробляються і втілюються в життя за допомогою сил, які не бажають добра Церкві.
Говорячи про УПЦ, як про корабель, що тоне, “група Пінчука” не звернула увагу на те, що зробивши неправильні висновки щодо ситуації в Церкві, саме вони насправді опинилися в дірявій шлюпці, яка, віддаляючись від корабля, неминуче піде на дно. Ті з підписантів, які все ж таки мають сумніви щодо користі перебування на такій “шлюпці”, мають змогу вчепитися за рятувальне коло, кинуте з материнського корабля, яким залишається Христова Церква.
