Друзі! Ми змушені визнати, що наші прогнози також не завжди збуваються. Останні події показали, що:
– Верховна Рада України не ухвалила законопроєкт про заборону УПЦ;
– На “соборі” ПЦУ не відбулося розброду між Думенком і Зінкевичем;
– “Собор” ПЦУ (начебто) не прийняв у своєму новому статуті пунктів про заснування місії для діяльності в діаспорі.
За всіма трьома пунктами об’єктивно можна зробити застереження “поки що”. Проте два з трьох озвучених прогнозів не несуть УПЦ нічого доброго, у зв’язку з чим ми були б раді, щоб вони не справджувалися і надалі.
Окремо хотілося б прокоментувати деякі міркування наших колег про те, чому ж розгляд законопроекту № 8371, покликаного заборонити Церкву, було знято сьогодні з порядку денного. Гіпотези, озвучені на цю тему, розділяються – від найбільш “попсових”, до “хардкорівських”.
До перших належать ті, хто стверджує, що Зеленський особисто розпорядився зняти законопроєкт із порядку денного, нібито побоюючись іміджевих втрат в очах світової громадськості. Мовляв, не гоже це діло – приурочувати заборону Церкви до дня Хрещення Русі. Другі, своєю чергою, припускають (здебільшого спираючись на власні судження), що між Предстоятелем УПЦ і главою ДЕСС Єленським усе ж таки стався певний “договорняк”, деталі якого розкриються в майбутньому. Серед іншого, висловлюються гіпотези, що Собор УПЦ, присвячений розриву з РПЦ, відбудеться ближче до Дня Незалежності України.
Дозволимо собі, з урахуванням наявних даних, висловити своє припущення з цього приводу. Щодо розборок з УПЦ, Офіс президента України давно не переживає за імідж. Церква, завдяки роботі “сумлінних” ЗМІ, дискредитована в очах громадськості настільки, що її заборону і знищення влада може почати хоч сьогодні, хоч на Великдень. Тому навряд чи хтось в ОП переймається в цьому питанні іміджем.
Що стосується “договорняка”, то тут теж не все складно виходить. У нас є відомості авторитетного профільного грецького ресурсу Romfea.gr про те, що Митрополит Онуфрій, на крайній зустрічі з Єленським, підтвердив непорушність своєї позиції щодо дотримання канонічного порядку. Побічно цей факт підтвердили і прямі опоненти УПЦ, які почали міркувати про те, що “порятунок не в Онуфрії”. Що ж тоді підтверджує наявність “договорняка”? А нічого.
Ми ж, коментуючи це питання, висловимо щось третє, так би мовити – золоту середину. Аналізувати те, що відбувається навколо Церкви, без урахування зовнішніх чинників – абсолютно невдячна справа. Хоча ми постійно твердимо про те, що Церква поза політикою, проте “політика” вважає інакше. Церква для “політики” – це така сама сфера впливу на електорат, як, наприклад, профспілки. Крім того, тиск на Церкву останні 9 років є чудовим інструментом відволікання уваги громадськості від болючіших проблем. Так, влада, може, й була б не проти, якби вся УПЦ злилася з ПЦУ. Однак такий крок мав би одномоментний, сумнівний і нетривалий політичний успіх. Набагато цікавіше і вигідніше тримати суспільство в напрузі, маніпулюючи такими поняттями, як “заборона”, “арешт”, “депортація” і багато іншого, що зараз “пропонують” пережити УПЦ.
Тому насильство над Церквою, яке ми спостерігаємо, здебільшого є елементом політичної гри, частиною якої ми з вами сьогодні опинилися. І повірте, ця гра триватиме рівно стільки, скільки Церква матиме вплив на уми і серця людей. Дуже скоро ми з вами побачимо нових і старих “захисників”, почуємо безліч цікавих і не дуже речей. Однак ми повинні пам’ятати про те, що Церква, в цих усіх процесах, залишається Церквою. І тут – без варіантів.
