Першопричина нинішнього конфлікту УПЦ та держави полягає у тому, що суспільство в Україні дуже строкате, має обмежене коло спільних тем для єднання і при цьому складається з безлічі груп з різними інтересами. Про це релігієзнавець і соціолог Микола Мітрохін заявив в інтерв’ю порталу Діалог.ТУТ.
“Я багато їздив Україною, в різних регіонах. Якщо подивитися, що реально говорять і думають люди (необов’язково прихильники УПЦ; я мав декілька проектів, пов’язаних з політичною стабільністю в Україні, і спілкувався з різними політичними та громадськими діячами), то це відрізняється від того, що пишуть українські ЗМІ, дуже сильно. Навіть у самих українських ЗМІ ситуація така: одна справа, коли журналіст робить з тобою інтерв’ю, і зовсім інша — коли ви розмовляєте приватно. Це будуть дві різні людини з абсолютно різними зізнаннями”, – сказав він.
За словами Мітрохіна, державна машина України рухається “певними ідеологічними рейками, що визначають її державність. Це ті наративи, про які так люблять говорити в українській пресі й мета яких — становлення та просування загальноукраїнської ідеології. А УПЦ відмовляється в цьому брати участь, що, на мою думку, не просто дивно, а навіть шкідливо. Ідея про те, що треба бути «Церквою для всіх», тому не варто брати участь у жодній загальнодержавній політико-культурній програмі (навіть фіксації Голодомору як національної трагедії), могла б іще мати сенс у 2013 році. Але в сучасних умовах війни та тяжіння України до більш пронаціональних настроїв ця ідея є алогічною”.
“Я не раз ставив представникам Київської Митрополії запитання: чому УПЦ не бере участі в днях пам’яті, пов’язаних з українським військом? Чому немає служб на честь УНР, січових стрільців, наприклад? Зрештою, в будь-якій державі для Церкви абсолютно нормально брати участь у подібних загальнонаціональних святкуваннях. Я запитував: чи будуть в УПЦ колись подібні служби? У відповідь чув: «Точно — ні». А чому ні? Які для цього є церковні та політичні підстави? Це все говорить про те, що сучасне керівництво УПЦ має «блок» на цей рахунок. І я не думаю, що цей блок продиктований умовною Москвою (яка набагато прихильніша до толерантного ставлення до «місцевої специфіки», ніж здається, і служби на вшанування жертв Голодомору або січових стрільців спокійно б «не помітила», про що свідчить позиція її єпископів у Європі та країнах Балтії). Отже, справа в позиції безпосередньо керівництва УПЦ”, – переконаний релігієзнавець.
Він також додав, що “кожна людина має право на політичні погляди. Але одна річ — особисті переконання, і зовсім інша, коли ти очолюєш велику загальнонаціональну Церкву, яка все-таки має віддавати кесареві кесареве”.
Мітрохін зауважив, що зараз рівень взаємної ненависті між українцями та росіянами дуже високий. І дії ЗСУ та народу України щодо захисту своєї країни отримали підтримку та схвалення керівництва УПЦ.
“Чому такий самий підхід не поширити на сили, які захищали Україну від росіян упродовж останнього сторіччя — так, як вони це розуміли: на рубежі 1910-20-х, у 1940-ві? Чому служби за воїнами УНР та УПА цілковито віддані духовенству ПЦУ чи УГКЦ, притому що багато з тих воїнів (принаймні на Волині, Поділлі та Подніпров’ї) були охрещені в Російській греко-кафолічній церкві — попередниці УПЦ в організаційному відношенні? Чому нічого не заважає на сході та півдні країни служити панахиди за воїнами Червоної та Радянської армії, з яких багато хто був атеїстом або взагалі ніс в Україну ідеї сталінського переслідування за віру? Де тут логіка — не лише з політичного, а й з церковного погляду?” – зазначив релігієзнавець.
Він переконаний, що “відхід у глуху оборону («ми нікому не пояснюватимемо, що це все означає, в тому числі членам власної Церкви») веде до появи величезної кількості проблем. Насамперед із державними органами. Якщо до певного часу держава заплющувала на таке очі, то зараз, у ситуації загальної кризи, з’ясувалося, що УПЦ може хіба що терпіти нападки державної пропаганди — так, несправедливі, але УПЦ нічого не може їм протиставити, окрім мужності та віри простих віруючих, які захищають храми”.
“Я багато спілкуюся з вірянами та священиками заходу України й бачу, що терпіння в них закінчується. Скільки можна «стояти у вірі», не одержуючи адекватної підтримки Києва? Вона є, але її явно недостатньо. І головне — немає пояснень, навіщо це все”, – наголосив Мітрохін.
