Здається, всі в православному світі сьогодні погодяться з однією неприємною тезою – Соборність Церкви суттєво скомпрометована. На превеликий жаль, причиною цьому стало втручання Константинопольського патріарха в українське церковне питання. У 2019 році, як ми всі пам’ятаємо, Патріарх Варфоломій, без попередніх розглядів і фактично одноосібно, легалізував український церковний розкол, наплювавши навіть на такі фундаментальні в цьому питанні норми, як постольська спадкоємність хіротоній окремих представників вчорашніх УАПЦ і УПЦ КП.
Такий підхід глави Фанару був неоднозначно сприйнятий в загальноправославному середовищі, а підтримку цього сумнівного ходу Патріарх Варфоломій отримав тільки від глав Помісних Церков, що знаходяться в орбіті його безпосереднього впливу. Проте розвиток, за безпосередньої підтримки держави, новоствореної ПЦУ протікав цілком перманентно і без особливого ентузіазму з боку громадськості. Скажемо прямо – якби не підігрів ситуації з боку держави, ПЦУ скотилася б у розряд вузько орієнтованої конфесії на службі у певного політичного табору.
Несподівано вигідним для прихильників і лобістів ПЦУ стало вторгнення Росії в Україну. Війна була максимально використана для формування негативного іміджу Української Православної Церкви в суспільстві, результатом чого стала нова хвиля захоплень храмів, посилення антицерковної державної політики та спроби фізичного усунення представників Церкви, як це вже мало місце останнім часом.
Все, що відбувається, вказує на те, що стан української церковної кризи ризикує перерости в громадянський конфлікт на релігійному грунті. Безперервне цькування щодо представників і прихильників Української Православної Церкви в ЗМІ, регулярні “підставні” соцопитування, в яких нібито половина населення України бажає заборони УПЦ, навмисне втручання держави в канонічний церковний лад – все це виклики не просто Церкві в Україні, а й світовому Православ’ю в цілому. Чим швидше настане усвідомлення цього непростого факту, тим швидше вся повнота Православ’я зможе консолідуватися навколо пошуку способів вирішення даної проблеми.
Спроби захищатися всередині української політичної реальності, хоч і необхідні, проте вкрай неефективні. Станом на сьогодні єдине, що допоможе не зіштовхнути країну в безодню, перетворивши українську церковну кризу в “Варфоломіївську ніч”, – це чітка загальноцерковна оцінка ситуації, що склалася. Для цього необхідно активізувати роботу на міжправославній арені. Є певна впевненість у тому, що зробити це буде набагато простіше, ніж з формуванням ставлення до ПЦУ, адже на даному етапі питання не стоїть в засудженні, наприклад, Патріарха Варфоломія і його дій в Україні. Мета такої роботи – протверезити українську владу і припинити цькування щодо мільйонів громадян країни. Поки ще голос Предстоятелів Помісних Церков має вагу у світовому суспільстві, привернення уваги до ситуації з Церквою в Україні з їхнього боку стане справжнім християнським вчинком, а готовність піти на цей крок – дійсною перевіркою всього Православ’я на Соборність.
