Аналізуючи еволюцію Статуту УПЦ, проректор КДАіС Володимир Бурега пише, що боротьба за Статут, яка точилася між УПЦ та Московською патріархією починаючи з 1990 гору, чітко показала, що керівництво РПЦ фактично не має важелів впливу на внутрішню ситуацію в УПЦ. Навіть у такому принциповому для себе питанні, як порядок затвердження статутних документів УПЦ, Московська патріархія не досягла успіху. Про це він написав на lb.ua.
За словами профессора, «головна і принципова зміна, якої зазнав Статут про управління УПЦ, полягає в наступному: зі Статуту прибрані усі положення, які встановлювали зв’язок Української Православної Церкви з Руською Православною Церквою. Зокрема, зі Статуту прибрані пункти про те, що УПЦ «з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву» (розділ І, п. 3; тут і далі ми даємо посилання на текст Статуту УПЦ в редакції 2007 року)», та інші пункти стосовно РПЦ.
«Поминання за богослужінням усіх предстоятелів Помісних Церков, право на мироваріння та створення закордонних парафії – усе це є атрибутами повної церковної незалежності. Отже, рішення Собору від 27 травня фактично стали декларуванням повної незалежності УПЦ. При цьому ані в новій редакції Статуту, ані в Постанові Собору слово «автокефалія» не вживається», – каже проректор.
Говорячи про реакцію РПЦ, він зазначив: “Схоже, що на даний момент московське церковне керівництво вирішило не загострювати взаємини з УПЦ. При цьому московський Синод досить чітко сформулював свою вимогу: нова версія Статуту про управління УПЦ має бути представлена на розгляд до Москви. Однак сама логіка тих змін, які Собор вніс до Статуту про управління УПЦ, не передбачає жодних консультацій з РПЦ».
