Наші читачі вважають, що скоординований та цілеспрямований характер “переходів” громад УПЦ в ПЦУ показує – вони планувалися задовго до 24 лютого. Для цих цілей використовується адмінресурс, спецслужби та націоналісти.

Пропонуємо до вашій увазі статтю, яку надіслали наші читачі.

З 24 лютого Українська Православна Церква (УПЦ) – як і раніше, але в ці дні особливо активно, – молиться за мир та порятунок усіх, а також продовжує здійснювати гуманітарну та миротворчу діяльність, спрямувавши всі ресурси для допомоги простим українцям. У підвалах церков обладнані бомбосховища, організовано розміщення та харчування біженців, продукти та предмети першої необхідності роздають нужденним та відправляють на фронт. Це те, що є насправді. Це не слова, а справи. Не для виду або зі страху перед якимись людьми та їхніми погрозами, а по щирості, зі страхом Божим.

Водночас з’являються заяви єпископів і кліриків про припинення поминання Патріарха Московського Кирила. Повідомлення про це опубліковано на ресурсах 17 із 53 єпархій УПЦ, переважно у лівобережній Україні. І якщо для більшості священиків такий розвиток подій виявився досить передбачуваним, то серед мирян із цього приводу виникає поділ та збентеження.

Як і все суспільство, віруючі перебувають у стресовій ситуації, багато хто – із загрозою для життя, і несподівані заяви з церковного амвона, на який багато хто дивиться у пошуках стабільності та втіхи, сприймаються важко. У зв’язку з цим для відновлення спокою, молитовного єднання, співробітництва та концентрації сил на максимально ефективну допомогу ближнім хотілося б прояснити ситуацію всім віруючим канонічної церкви.

Так чи інакше, усіх священнослужителів усіх конфесій курують співробітники спецслужб. Особливо в Україні, особливо в наш час. Така у них робота. Це очікувано – тому що священнослужителі завжди користуються у віруючих особливою довірою, а спецслужби завжди розглядають релігійний фактор як потужний ресурс і хочуть контролювати його. Керівництво Служби безпеки України (СБУ) чудово розуміє, що УПЦ об’єднує всі регіони та усі верстви нашого суспільства, тому особлива увага до неї не дивна. Дивовижні сучасні цілі та форми роботи зі священнослужителями.

У хід йдуть загрози фізичної розправи над священнослужителями та їхніми сім’ями, заборони діяльності громад та єпархій за конфесійною ознакою, пограбування та підпали храмів. Всі ці аргументи звучали в задушевних «профілактичних» бесідах зі священнослужителями, про те, як поводитися і з якими заявами їх наполегливо просять виступити у разі прямої війни з Росією та запровадження надзвичайного стану. І такі бесіди почали проводити ще з кінця листопада минулого року.

При цьому завдяки націоналістичним організаціям прецеденти більшості таких дій щодо УПЦ вже давно є і широко відомі, тому загроза повинна була сприйматися як реальна. Проте завдяки риториці ненависті та тиску спецслужб у мирний час, подібний шантаж та тиск стали звичними, і багато батюшок спочатку не надали цієї «профілактичній» кампанії великого значення. Та й, певна річ, ніхто не очікував такого розвитку подій, як зараз.

Тим не менш, коли ті умови, про які «гіпотетично» говорили куратори з СБУ, реалізувалися – у багатьох священиків спрацювала закладена під час бесід установка про те, що вони не мають вибору: або вони виступають проти священноначалія Руської Православної Церкви, або їхнім сім’ям (для білого духовенства) та служінню (для чорного духовенства) загрожує смертельна небезпека. Так би мовити, «за законами воєнного часу».

За тим же планом, незважаючи на всі антивоєнні заяви ієрархів, а також, ймовірно, маючи на меті схилити до розколу священнослужителів тих єпархій, які ще не заявили про припинення поминання Патріарха Кирила, націоналісти все сильніше і все більш відкрито роблять агресивні.

З надуманих причин проводяться неодноразові обшуки в храмах, у ЗМІ поширюються наклепницькі заяви про нібито виявлену в церквах зброю, на підставі чого в ряді регіонів блокуються сайти монастирів, видаються незаконні укази про заборону діяльності УПЦ. Навіть запаси продовольства, створені для роздачі нужденним і прийому біженців, намагаються представити як призначені для російських військовослужбовців!

При цьому масова та безконтрольна роздача населенню зброї призвела до того, що священиків Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), які захоплюють храми УПЦ, супроводжують озброєні бандити. А невідрізні від мародерів представники територіальної оборони закликають грабувати церкви УПЦ, нібито в пошуках продовольства для роздачі населенню (хоча УПЦ сама веде активну гуманітарну діяльність, відправляючи продукти в населені пункти, які найбільше їх потребують).

Намагаючись зупинити розгул бандитизму та стабілізувати обстановку, влада, навіть та що не симпатизує УПЦ, на місцях виступає проти хибних доносів і заяв, підтверджуючи, що жодної підривної діяльності чи допомоги російським військам УПЦ не веде.

Через тиждень після початку бойових дій спікер ПЦУ Євстратій Зоря розкрив справжню мету «профілактичних» бесід співробітників СБУ зі священнослужителями УПЦ – не лише унеможливити християнську риторику «покаяння» або «нейтралітету», які могли б бути сприйняті як виправдання дій Росії, а й використовувати період нестабільності для її відокремлення від Московського Патріархату та приєднання до ПЦУ.

Отже справа аж ніяк не в питаннях безпеки та підтримці патріотичного інформаційного фону. Тим більше, що сам голова ПЦУ Епіфаній Думенко після 24 лютого продовжував поминати Патріарха Кирила як мінімум протягом двох тижнів.

Сумно, що замість боротьби з диверсантами та, власне, забезпечення безпеки населення та інфраструктури співробітники СБУ разом із націоналістами організовують провокації та воюють зі священнослужителями. На жаль, тим самим вони лише послаблюють Україну перед супротивником і створюють додаткову небезпеку для мирних жителів, які й без того страждають, тому що православні – це значна частина нашого суспільства, і дестабілізація настроїв серед них – це дестабілізація суспільства в цілому.

Зараз усім доводиться приймати багато складних рішень, робити не один практичний вибір, ціною помилки в кожному з яких може бути життя, своє та близьких. Вибір не лише на рівні слів та публічних заяв. Додатковий вибір у тому, підтримувати чи не підтримувати згадування Московського Патріарха за Літургією – не входить до числа насущних, тому зайвий і шкідливий.

Перед смертельною загрозою та важкими випробуваннями – аби була можливість причащатися в канонічній церкві, зміцнювати духовні сили, у тому числі для служіння ближнім та Батьківщині. А якщо священноначалліє неправо – Бог розсудить! – молитва не лише не зайва, а й тим більше потрібна. Зараз важливіше те, що робимо і як робимо ми самі, кожен із нас. Відповідати своїй совісті і особливо остерігатися пасток ворога роду людського.