У Мережі – грузинській, англомовній та частково російській – триває потужна кампанія нападів на Грузинську православну церкву, яка, як стверджує, наприклад, BBC в своїй недавній публікації, «ставить хрест на євроінтеграції». Кампанія набула особливого розмаху після недавньої невдалої спроби провести гей-парад у Тбілісі – чому Церква активно опиралася.
Як свідчить енергійний заголовок американського видання The Daily Beast, «закликаючи до вбивства, місцева церква руйнує Грузію за допомогою Путіна». Тема підхоплює два основних звинувачення – Православна церква «закликає до вбивств» і «служить Путіну». Обидва вони сміховинні для будь-якого, хто хоч трохи знайомий з Грузинською церквою – але кампанія триває і, безсумнівно, триватиме.
У Церкви бачать головну силу, що перешкоджає «євроінтеграції». Більшість грузинів, згідно з опитуваннями, хочуть в ЄС і НАТО – при цьому таке ж (або трохи більше) число громадян підтримує національну Церкву. Перед жителями республіки ставлять недвозначний вибір – або Церква, або «євроінтеграція», при якій гей-паради обов’язкові. Навіщо взагалі наполягати на проведенні гей-параду в культурі, де (як і в більшості культур світу) відкрита демонстрація сексуальності (тим більше гомосексуальності) не прийнята? Навіщо ламати через коліно місцеві традиції і звичаї і неминуче викликати обурення у жителів?
Мета полягає в ламанні через коліно як такому, в символічному приведенні до покірності. У Стародавньому Римі переможені повинні були «проходити під ярмом», символічної аркою, складеної з трьох копій – це означало визнання повної капітуляції і готовності прийняти світ на умовах переможця. Способи вираження безумовної покірності могли змінюватися від епохи до епохи і від культури і культурі – але в них завжди було щось спільне. Вони повинні були бути болісно-принизливими. Переможені повинні були показати, що їхня гордість зломлена, а вони зроблять все, що від них вимагатимуть їх нові панове. «Проведення під ярмом» має бути чимось, що викликає хворобливе неприйняття у більшості народу – і при цьому ясно показує, хто тут тепер господар. Це зовсім не обов’язково повинен бути саме гей-парад, але він підходить ідеально.
Більшість населення, судячи з опитувань, різко проти. Церква, як найбільш стара і шановна соціальна структура, теж не згодна. І Захід обрав ідеальний спосіб показати всім цим людям – нікому не цікаво, що ви проти. Демократія – це не влада демосу, це влада демократів, причому міжнародних, а вас ніхто не питає.
Підкреслено маревний характер всіх прогресивних тем потім і потрібен, щоб забезпечувати «проходження під ярмом» людей, спільнот, країн і народів. Вони повинні відректися від своєї культури, національності, релігії і взагалі будь-яких форм ідентичності – щоб зробитися податливим матеріалом для будівельників «чудового нового світу». Як і будь-який тоталітарний проект, цей чудовий новий світ неминуче ворожий Церкві – як і будь-якому співтовариства, яке пропонує якісь незалежні форми ідентичності, світогляду і сенсу життя. Церква повинна бути або розкладена зсередини (до чого додаються величезні зусилля), або витіснена з суспільного життя, над чим теж ведеться робота.
Сергій Худієв
