Синод БПЦ 8 червня відправив на спочинок Гродненського і Волковиського архієпископа Артемія, а також провів ряд інших ротацій, котрі завдають серйозного удару по автокефальному крилу БПЦ.
Відразу ж пішла істерика опозиції.
Заборонений в служінні опозиційний священик Шрамко пише: «За деякими ознаками всі рішення прийняті без узгодження з Москвою, тому те, що відбувається, можна сміливо назвати все більшої автокефалізацією БПЦ під режим… провертають це якраз ті, хто цієї автокефалізацією лякає. Класична ситуація «тримай злодія!».
Слідом за ним на підтримку «постраждалих» виступає Ахілла, Кураєв, Наталя Василевич, сітка ліберально-профанарських телеграм-каналів…
Що відбувається?
Чому раптом «за єдність РПЦ» стали переживати ті, хто роками веде проти неї роботу? Хто підтримує український розкол і виступає за білоруський?
Спроба № 1
11 жовтня 2018 р. Константинопольський Патріархат (КП) «скасовує» томос 1686 року про передачу Київської Митрополії Руської Церкви. Під дію «скасованого томосу» потрапляла і територія РБ… На Україні створюють «ПЦУ» під егідою КП, а в РБ – все без змін …
Але кулуарно Вашингтон і Фанар починають велику роботу. Йдеться про підготовку автокефалії БПЦ:
Україна і США через різні канали намагаються переконати владу РБ в її корисності. Їм це дає розширення антиросійського церковного фронту. Тим більше в самій БПЦ чимало прихильників отримання автокефалії від КП.
Однак, влада РБ не йдуть на це: подібний сценарій загрожує великим розколом в БПЦ, а значить і внутрішньою дестабілізацією в країні, на що вказує український приклад.
Спроба № 2
Перспективи зміни влади в РБ в 2020 році в результаті кольорової революції були здатні включити зелене світло для автокефалії БПЦ. Тіхановська зустрічається з фанаріотами, активно працює група Василевич-Гілясов і західні дипломати.
Але влада не змінилася. Очікування себе не виправдали.
Спроба № 3:
З огляду на, те що лінійні сценарії себе не виправдали, 3-ю спробу вирішили зробити тонше. Ставка була зроблена на провокацію конфронтації між керівництвом БПЦ і РБ з одного боку, і керівництвом РПЦ з іншого. Розуміючи, що на українському тлі загроза повторення подібного сценарію в РБ хвилює керівництво РПЦ, саме їм і було вирішено його лякати. А саме: вивернувши реальну ситуацію навиворіт, уявити винуватцем можливу автокефалію самого митрополита Веніаміна. Потрібно було лише переконати Москву в тому, що саме його небажання підтримувати білоруську опозицію відштовхує від БПЦ-РПЦ як білоруське суспільство, так і кращих церковних кадрів. А куди їм залишається йти? Та тільки в Константинополь.
Ця інтерпретація подій була вірусно запущена в БПЦ і через різні канали комунікації адресована в Москву. Навіть включаючи лист опозиціонерів Патріарху, в якому його намагалися переконати:
1) Прибрати митрополита Веніаміна (або хоча б почати перевірку).
2) Підтримати ув’язнених опозиціонерів в РБ (або хоча б звільнених церковних опозиціонерів).
Ось як пише Василевич, намагаючись вкинути цю інформацію на наш канал: «спасибі митрополиту Веніаміну, він як почав людей видавлювати з духовної академії і семінарії, так куди їм було ще діватися, як не в Константинополь. Ми нашою групою навіть і не розраховували на такий успіх».
Василевич не бентежить, що висвячувати білоруських випускників на Фанарі почали ще в 2019 г. – і до виборів-2020 і до того, як владика Веніамін став екзархом… Так само, як Шрамко не бентежить схвалення рішень Синоду БПЦ Синодом МП вже 9 червня…
Секрет «відвертості» очевидний: надія, що, викликавши невдоволення екзархом в Москві, можна буде спровокувати МП на втручання в білоруську ситуацію. А вже це втручання роздути до роздратування Лукашенка. А в разі, коли керівництво РПЦ і Лукашенко виявилися в конфлікті, то “дружній” Фанар запропонував би свою допомогу у вигляді томосу про автокефалію… Вся проблема подібних сценаріїв зазвичай полягає в тому, що їх творці вважають інших учасників подій ідіотами.
Лабарум. Сим победиши
