Ще одна репліка щодо готовності Константинопольського патріарха Варфоломія об’єднатися з католицькою церквою і визнати примат Папи Римського.
Дивно, але навіть серед віруючих РПЦ і УПЦ знаходяться ті, хто все ще не вірить в те, що патріарх Варфоломій збирається це зробити.
Тому вважаємо за необхідне нагадати деякі факти.
Ще в листопаді 2007 року патріарх Варфоломій заявив про свою готовність «взяти першість Риму в тому вигляді, в якому вона була витлумачено і застосовано… в першому тисячолітті»:
«Якщо ми, з допомогою Божою, дійдемо згоди з Католицькою Церквою в тому, що стосується значення терміну “першість”, якою вона була в першому тисячолітті, то Вселенському Патріарху не важко визнати першість Римської кафедри і зайняти друге місце – те, яке він займав до розколу».
При цьому не повинні вводити в оману його застереження про те, що першість Риму була «почесною» і т.д., оскільки заява була зроблена в контексті прийняття т.зв. «Равеннського документу» (в жовтні того ж року), в якому першість римського понтифіка в першому тисячолітті була представлена не просто «почесною», але маючою конкретні привілеї та повноваження. Просто патріарх Варфоломій зовсім по-іншому розуміє сенс «першості честі», ніж, наприклад, РПЦ, УПЦ або ряд інших Помісних Церков.
До того ж, патріарх Варфоломій заявив, що після розколу 1054 року перше місце отримала константинопольська кафедра. А з огляду на те, як він інтерпретує цю першість, стає неможливим заперечувати те, що він говорить саме про «першості влади» або про «першості без рівних», за висловом архієпископа Елпідіфора.
За логікою Варфоломія, якщо першість буде повернута римській церкві, це буде така ж першість, на яку претендує Фанар зараз в рамках православного світу, посилаючись на 28-ме правило Халкідонського вселенського собору. Можливо, в порівнянні з класичною версією римського папізму це буде його лайт-версія, але факт залишається фактом: Фанар намагається підпорядкувати православний світ папі римському в тому чи іншому форматі. А це за визначенням можна назвати унією або початковим її етапом.
Адже католики, судячи з усього, не збираються відмовлятися від свого вчення про папство і навряд чи будуть підписувати якісь документи такого роду. У цьому контексті т.зв. «Об’єднання» буде абсолютно одностороннім. Католики абсолютно нічого не втрачають і не поступаються, набуваючи при цьому певні повноваження і визнання з боку Фанару та його сателітів. Розраховуючи, очевидно, на подальшу асиміляцію принаймні частини Помісних Православних Церков з тим, щоб вже остаточно насадити свою владу і ліквідувати принцип соборності в їх відношенні.
