Інтерв’ю, взяте ватиканським виданням Losservatore Romano у Єрусалимського Патріарха Феофіла III, вельми показове за своїм змістом.
Інтерв’ю присвячене щорічному сходженню Благодатного вогню в Єрусалимі. Патріарх Феофіл розповідає про Нерукотворне походження вогню і розкриває його зміст і символіку, намагаючись не зачепити при цьому почуттів католиків, позбавлених цього чуда, а привернути їхню увагу до нього… Православні прочитають між рядків, адже не випадково вогонь є тільки на православний Великдень і тільки в випадку служіння православних ієрархів.
Відповіді Патріарха надані у грецьких традиціях церковної дипломатії: багато люб’язності, слів про вселенську єдність, вказівка на прагнення до єднання усіх християн на виконання заповіді Христової (Ін.17: 23). Але при цьому Патріарх ретельно уникає конкретики, не вказуючи, на яких умовах можлива це єдність: якимось туманним шляхом поступок в питаннях віри або шляхом покаяння єретиків і звернення їх в Православ’я… Втім, люб’язна риторика Патріарха Феофіла мало відрізняється від люб’язності, явленої св. Марком Ефеським в його вітальному слові на Ферраро-Флорентійському Соборі 1438 року.
Але варто журналісту перейти до конкретних питань, на них Патріарх дає цілком чітку відповідь. Журналіст запитує про ставлення Патріарха до встановлення спільної для православних і католиків дати святкування Великодня. У відповідь Його Блаженство розсипається в нових люб’язностях і твердженнях важливості єдності християн, а потім резюмує:
«…Відповідь вже є. Давайте відновимо нашу єдність на підставі, яка була закладена для віри визнанням і прийняттям Церквами Вселенських соборів. Саме Нікейський собор 325 р. встановив розрахунок дати Пасхи, якого ми дотримуємося і до цього дня. Отже, звичайно, нам потрібна спільна дата, але ми повинні серйозно взяти до уваги той факт, що Біблія складається як з Мойсеєвого закону, так і з Нового Завіту. Ми повинні пам’ятати, що існує процес від Закону Мойсея до Заповідей Христа. У нас немає права змінювати або плутати хід священної історії, а це означає, що християнська Пасха повинна наступити після єврейської Пасхи. Пам’ятаючи про ці міркування, ми вітали б спільну дату Пасхи. Християнська Пасха є самою основою християнської віри, а кульмінацією християнської віри є воскресіння: як ми читаємо в словах апостола Павла: «Якщо нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес, а якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша» (1 Кор. 15: 13-14)».
Тема визначення загальної пасхалії не випадкова. Саме з цією ініціативою раніше виступив Константинопольський Патріархат (КП), демонструючи готовність до поступок (нагадаємо, що в складі КП вже є такі прецеденти – автономна Фінляндська Православна Церква святкує Великдень синхронно з католиками і протестантами). І ця ініціатива була сприйнята Ватиканом позитивно.
Для КП і Ватикану затвердження загальної пасхалії – серйозний крок до унії. Адже це питання було одним з каменів спотикання між західними і східними християнами, починаючи з перших століть церковної історії.
Своїм же відповіддю, якщо перевести його на мову прямолінійних формулювань, Патріарх Феофіл говорить: «Правильна Пасхалія вже є в Православ’ї. Якщо католики хочуть спільної дати – нехай залишають свої помилки і приєднуються до нас». Аналогічною раніше була відповідь і ВЗЦЗ РПЦ.
Відповідь предстоятеля найдавнішої Православної Церкви дає надію, що уніатські устремління Фанару підтримають тільки його сателіти (і то, швидше за все, не всі). Повнота Вселенської Церкви зрада Православ’я не прийме, як не прийняла в XV столітті Флорентійську унію, незалежно від кількості важливих слів, якими буде пом’якшена категорична відмова.