Стратегія військової безпеки української держави, яка була затверджена указом президента України, через призму релігійної проблематики коментує «Правблог».
1. У тексті зазначено, що для відбиття агресії повинен бути задіяний весь потенціал держави і суспільства, в тому числі духовний.
Де-факто це вказує на націленість влади використовувати релігійну сферу в реалізації своєї політики в сфері оборони. Зрозуміло, що в такому розрізі більш вигідним для чиновників виглядає сценарій вибудовування відносин з “державною церквою”, яка буде готова на першу вимогу “брати під козирок” і повноцінно відпрацьовувати необхідні ідеологічні, інформаційні і т.ін. завдання.
В даному контексті слід очікувати посилення тенденції втручання держави в релігійні процеси в країні.
2. У документі закріплено позицію про те, що Росія є “військовим супротивником” України. <…> Зрозуміло, що закріплення відповідних позицій в стратегічному документі відіб’ється і на розвитку релігійних процесів в країні (зокрема, по лінії посилення тиску на певну конфесію).
3. Документ підкреслює, що успіх його реалізації, серед іншого, залежить від рівня довіри українського суспільства органам законодавчої, виконавчої та судової влади <…>
Хотілося б поставити запитання вищому керівництву країни – а чому самі посадовці, своїми ж руками, порушують те, що прописано в Стратегії? Адже триваючий тиск на Українську Православну Церкву і її багатомільйонну паству однозначно підриває довіру до органів влади. Не менш серйозною проблемою є і відсутність поваги до закону (чого тільки варті рейдерські захоплення храмів УПЦ). Є також питання і по лінії дискримінації (варто згадати хоча б той же закон про т.зв. примусовому перейменування).
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».