Незадоволення ПЦУ в Дулібах – чудовий приклад

Час читання: 4хв.

Розбірки у селі Дуліби Тернопільської області на тему того, чому частина селян примкнула до новоутвореної громади УПЦ, закінчились закономірно – виявленням зрадника. Анонімний ТГ-канал Churcher, що розкрутив цю історію, завдяки своїм «читачам» з’ясував, що настоятель храму ПЦУ у селі о. Нестор Чайковський мало того, що жадібний і надто багато бере з парафіян, так ще й закінчив Московську духовну семінарію та має брата-священика «благочинного одного з мікрорайонів» у Москві.

Те, що ані у Москві, ані в Московській обласній єпархії немає священиків з таким прізвищем, а в московських «мікрорайонах» немає і не може бути благочинь, авторів каналу не бентежить.

Але при перевірці у пошуковику на «благочинний Чайковський» випливає Петро Чайковський, благочинний Бахчисарайського району в Криму, котрий брав участь у вмовлянні українських військових здатись при окупації Криму та будівельник великого храмового комплексу в місті. З урахуванням того, що митрополит Лазар (Швець) привіз у Крим та зробив священиками багатьох тернопільських земляків, цілком імовірно, що саме про нього мова. Інформацію про своє місце народження Петро приховує навіть в опублікованих інтерв’ю, але з контексту слідує, що він народився у Західній Україні.

Однак в цілому для уявлення рівню розбірок між парафіянами та духовенством в українській провінції, випадок Дуліби, це чудовий та свіжий приклад.

Прихильники ПЦУ при її створенні стверджували, що у новій церкві все буде не як в УПЦ – від підвищеного градусу патріотизму, «європейського (світового) рівня богослов’я» (не смійтеся, будь ласка) до високих стосунків між священиками та прихожанами.

Завдяки документації Churcher – ми бачимо, що священик, котрий просидів 30 років на парафії (раніше УПЦ КП), безбожно дере розцінки на треби, не любить парафіян, ображаючи їх за ознакою належності до етнічної групи (лемки), лякає їх своїм прокляттям, котре має на увазі покарання смертю (так що вони мовчать на зборах у присутності благочинного, котрий приїхав на їхнє прохання), переїхав від них подалі у районний центр, відмовляється від інвестування у храм і навіть відмовився освячувати їм свічки у храмі, оскільки грошей вони не зібрали.

В УПЦ їм обіцяють побудувати великий новий храм і прислати нормального священика. І тому значна частина парафії ПЦУ готова туди перейти от вже.

Таким чином ми знову бачимо стандартну для України конкуренцію на ринку релігійних послуг. Якщо автори листа праві, то монополіст, котрий зажерся та засидівся, втрачає свою паству, а церковна структура, котра його поставила, – свою монополію в конкретному місці. Недарма опитані мною люди в єпархіях УПЦ визнавали, що чимало «переходів», які реально сталися, – це результати конфліктів або священиків з єпархією, або великих груп парафіян зі священиками. А там, де все і до Томосу було спокійно – і священик користувався в селі авторитетом, так там і жоден Томос повпливати не міг навіть у найбільш «бандерівських» селах.

Те ж є справедливим і для ПЦУ – якщо вона вгамовуватиме кадровий голод будь-якими п’яницями, скандалістами та авантюристами, котрі перебігли до неї з УПЦ, і не слідкувати за тим, що коять її «отці» на своїх парафіях, то відповідно люди підуть туди, де їм буде зручно та добре.

Микола Мітрохін

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації