“ПЦУ” вдалося набагато менше, аніж вони планували, – інтерв’ю митрополита Вінницького Варсонофія

Час читання: 21хв.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю митрополита Вінницького і Барського Варсонофія для «Вітраж інформ».

Ми сидимо в тимчасовому приміщенні Вінницької єпархії, в будівлі православної школи при Хрестовоздвиженському храмі м Вінниця. Ще по дорозі до Вінниці, в поїзді, вдалося прочитати статтю про нинішній стан справ у тимчасовому приміщенні Вінницької єпархії, там автори порівняли це місце з вуликом, де завжди є життя. Вони виявилися абсолютно праві, так і вийшло, на відміну від захопленої рейдерами будівлі управління, яке ми теж відвідали, але не змогли знайти там нікого, крім нудьгуючого сторожа. Ми зустрілися з митрополитом Вінницьким і Барським Варсонофієм, який зайняв кафедру в дуже непростий час.

– Владико, розкажіть будь ласка, ось 2018 рік, коли відбувається той самий “розкольницький собор”, і Ви займаєте кафедру Вінницько-Барської єпархії. За яких обставин це сталося?

– Для мене це було несподівано. Я як раз служив літургію в день пам’яті вмч. Варвари 17 грудня і мені повідомили, що Священний Синод обрав мене на Вінницьку кафедру. Це все сталося після лжесобору, тобто після подій, за яких наш колишній ієрарх Симеон перейшов на сторону нової структури. І мені довелося їхати до Вінниці для того, щоб підтримати священиків в той непростий час, щоб зберегти канонічну церкву. Це дійсно був дуже складний період, тому що тоді державна «машина» працювала на нову церковну структуру. Мене навіть не хотіли пускати до Вінниці. Хоча, здавалося б, 2018 рік, як всюди кажуть: «Демократія. Свобода». Але напередодні була нарада у губернатора, на якому прийняли рішення – місто закрити і мене не пускати. Тоді було введено військовий стан (це як раз грудень 2018 роки) тодішнім президентом, а Вінницька область також входила в цей прикордонний перелік районів. І дійсно, була така небезпека, що мене взагалі могли не пустити до своєї пастви, навіть не враховуючи рішення Священного Синоду.

Я різні варіанти обмірковував, яким же чином мені приїхати. Мені сказали, що машину не пропустять тому що мою машину з її номерами вже внесли в усі списки, а тоді були блок-пости на в’їзді до Вінницької області. Я тоді вирішив приїхати поїздом.

Були різні переговори в той час і я таки з’ясовував, чому мені було заборонено в’їзд. Мотивація була на той час така, що я їду захоплювати собор Преображенський, а це спричинить загострення і агресію в суспільстві, можливі зіткнення людей. І для того, щоб не провокувати подібну ситуацію, вони закривають для мене в’їзд до Вінницької області.

Це невелика риса до того, яким чином вони будували і вибудовували відносини з УПЦ і яким чином створювали цю нову структуру ПЦУ під тиском різних державних структур. Починаючи з першого дня, з 15 грудня у них була включена адміністративна машина проти нашої Української Православної Церкви, хоча усюди заявлялося: «Все вільно, будь ласка, люди нехай собі обирають, де, з ким молитися, в який храм ходити». Тобто, озвучувалося по телебаченню одне, а всередині державних кабінетів придумувалися різні схеми, яким чином придавити, залякати, перевести громади і людей в нову структуру. У них були свої розроблені плани.

У нас, у Вінницькій області, планувалося, що після Собору має перейти до ПЦУ 30% храмів. Коли привезуть томос – 50%, а після Великодня – 70%. У них був такий план, і вони повинні були його виконати. Мова про президента, губернатора. Вони на всі адміністрації накидали свої розпорядження, звідти їм рапортували про свої плани: «Скільки перейшло? Чому не перейшло?»

Ось так відбувалися події в той час, коли я був призначений.

– А наскільки той план здійснився, який вони дуже хотіли, припускали?

– Вони самі визнали, що їх план не здійснився. У них були плани, яким чином вони віджимають, забирають під себе звичайні юридичні особи: це судові процеси, залякування, адміністративний тиск. І зрозуміло, що той же колектив, який залякують, на який тиснуть, він звільняється, йде, директор десь «ламається». І таким чином структура забирається.

За таким самим планом вони розраховували, що вийде відібрати і церкву. Зараз вони ієрархів залякають, настоятелів храмів … Вони ж як лякали? «А як ви будете утримувати сім’ю? Ми ж усього цього вас позбавимо!»

Також у кожного настоятеля були питання парафії, які він вирішував з містом. «Це все вам буде перекрито. Нічим не будемо вам допомагати. Вибирайте: або ви залишитеся голодними і холодними, або ви переходите завтра до нас», – обіцяли чиновники. Таким чином на кожного настоятеля тиснули адміністративним ресурсом. Їх також викликали в різні державні структури, де вони спілкувалися і їм умови виставлялися ось таким чином. Тиснули психологічно, залякували. Ні, не фізично, а саме тим, що їм перестануть допомагати: «Спонсори все відмовляться, люди не будуть ходити до вас у храм, а підуть в нову структуру. Ви залишитеся самі, у вас будуть храми порожні». Тобто, певний час вони психологічно обробляли настоятелів в Вінницьких храмах і в інших містах.

На місцях все відбувалося так само, в селах, наприклад, в залежності від позиції голови села, який брав «під козирок» установки президента, губернатора, місцевої адміністрації. Батюшку також викликали, також з ним спілкувалися. Але були і люди совісті у керівництва селами, які намагалися в такі справи не втручатися. Вони розуміли, це справа свята, це справа церковне, тому вони в це не втручатимуться зовсім.

Так вони розраховували в Адміністрації Президента, в тому мозковому центрі, який був створений при Порошенко, що такою обробкою з боку всіх структур їх план спрацює. Але ні.

В першу чергу, дуже багато глав адміністрацій районів відмовилися агітувати і втручатися в церковне життя.

По-друге, людей навпаки це згуртувало. Вони зрозуміли, що уряд, який заявляє, що церква відокремлена від держави, активно втручається в справи церкви, змушуючи переходити. 18 грудня 2018 року я як раз приїхав сюди в Хрестовоздвиженський храм і у мене був всього один день, щоб зустрітися зі священиками, оскільки 17-го мені повідомили, і я відразу після закінчення служби зателефонував сюди до Вінниці і сказав, що на наступний день я приїду. Тобто у нас було менше доби і я, чесно кажучи, не розраховував на таку кількість людей, враховуючи сніг і мороз на вулиці, для нас це була особлива подія. А людей було дуже багато, це стало підтвердженням, що людей згуртувало втручання держави в церковні справи.

З багатьох причин у них цей план не здійснився, точніше здійснився дуже маленький відсоток з очікуваного. Вони навіть один одного звинувачували потім, хто не допрацював, ПЦУ або адміністрація? У них усередині там почалися з’ясування, хто винен. Наприклад Служба безпеки каже: «Я там відпрацював, а ось ПЦУ, Єпіфаній недопрацювали». Глави адміністрацій теж кажуть: «Я ж працював. А там, їх батюшки (ПЦУ – ред.) Погано попрацювали».

Нічого не вийшло з самого початку, навіть коли вони заявляли: «Десять архієреїв до нас прийдуть відразу!» Зрозуміло, що їм і Порошенко потрібні були ці десять архієреїв. І це не через те, що вони вже знайшли бажаючих перейти. Їм потрібно було хоча б 10, як Порошенко говорив, для того, щоб позбавити реєстрації нашу Українську Православну Церкву. Все вирішувалося похапцем, їм там хтось пообіцяв, що їх буде 10. І що ми бачимо? Тільки один правлячий і один вікарний та 2 з 10 з усіх інших планів. Сподівалися на 70%, а отримали на сьогоднішній день приблизно 4%.

Вони не врахували, як Блаженніший Митрополит Онуфрій сказав, цей фактор віруючої людини, яка довіряє Богу і ніколи не зрадить Христу, своїй канонічній Церкві, в якій його хрестили, де він молиться, де отримує благодатні сили, відчуває Божу благодать. Вони цього не змінять. Саме це не врахували чиновники державного рангу, тому що вони в цьому не розуміли нічого. Вони люди не церковні, ними прописувалися схеми для рейдерства різних фірм і структур, а тут вони зіткнулися з зовсім іншим. Тому їх план не спрацював.

– Скажіть, будь ласка, Владико, чому так сталося, що Синод обрав саме Вас на пост правлячого архієрея Вінницько-Барської єпархії. Чому саме Ви і чому Вінниця?

– Не можу точно відповісти бо мені не аргументували це рішення. Можу припустити, що намагалися підбирати в Священний Синод вихідців з інших єпархій, оскільки, в будь-якому випадку, західна Україна, центральні регіони, де з’являються проблеми, людини зі східної України можуть не прийняти, а це буде одним з факторів протистояння. Я народився тут, саме на цій Подільської землі у Вінницькій області, тому вважаю, це і стало одним з факторів, чому мене обрали сюди, в Вінницьку кафедру.

– Скажіть, будь ласка, колишній митрополит Української Православної Церкви Симеон Шостацький йдучи забрав, крім іншого, собор і єпархіальне управління. Чи є надія повернути ці будівлі канонічної Церкви?

– Так, надія є. Вірю, що нам необхідно ще трохи потерпіти і все воно повернеться. Адже вони готувалися до переходу теж певний час. Наскільки мені священики розповідають, що в тих же статутах вони прописували повернення майна. Там згадувалися Вселенський, Константинопольський патріархат. Потім священиками велися бесіди близько двох років, до 2018 року, про те, що робити, якщо перейти на новий стиль або задавалися такі питання. Тобто обстановка тестувалася і готувалася. І всі документи, з огляду на той же статут нашої Вінницької єпархії, він якраз був перепідписаний у покійного Блаженнішого Володимира, приблизно в 2013 році. Я думаю, що вони десь планували, починаючи вже з 2014 року, опрацьовуючи різні варіанти, яким чином зробити так, щоб залишилося майно.

І коли вже стався цей лжесобор 15 числа (15 грудня 2018 року – ред.), Відразу ж колишній правлячий архієрей Симеон дає довіреність своєму юристу, а потім юрист за цією довіреністю всю будівлю єпархії, землю передає назад Симеону, де він є керівником кафедрального собору Преображенського. Таким чином прозоро видно, що він дав доручення не випадково своєму юристу, який потім безкоштовно подарував єпархію. Причому єпархію, яку будувало багато попередників і моїх, і його по Вінницькій кафедрі. Він сам недавно в своєму інтерв’ю сказав, що починаючи з 50-х років все це будувалося. Кожен архієрей владика і Симон, і Микола, владика Агафангел, владика Макарій – кожен потроху вкладав свої сили, енергію, а також священики всій Вінницької єпархії багато робили для того, щоб було місце для зустрічей, для всіх адміністративних питань.

Мене також турбує одне питання – на сьогоднішній день вони забрали єпархіальне управління, будівля просто пустує. Чому? У них 30 священиків, у нас – 260. Нам щоб зібратися потрібно місце, ті ж самі документи розмістити, папки, архіви – це великі обсяги. Слава Богу, отець Миколай дав нам притулок сьогодні. Але це приміщення школи, і ми тимчасово знаходимося тут. А у них єпархія пустує, вони її не використовують. У них є будівля собору – величезне приміщення, де розташовуються і келії, і покої для архієрея. Там же робочі кабінети, там же зали для засідань. У них, можна сказати, дві таких єпархії є, але вони не використовують їх.

Ось таким чином просто вкрали, але ми віримо, ми сподіваємося, що і по собору, і по єпархії прийде час і суд однозначно винесе справедливе рішення. Зараз немає політичної волі. Наприклад, по собору 5-е або 6-е засідання просто переноситься: то суддя бере самовідвід, то ще через щось переноситься, а по суті вони не можуть розглянути, вони не хочуть розглянути. Я вважаю тому, що є зверху до сьогоднішнього дня якісь вказівки. Тому і прокуратура проти, і поліція. Всі наші кримінальні провадження закривають, причому підстав взагалі ніяких. На мене в Луці-Мелешківській коли напали, правоохоронці не побачили жодного правопорушення. Владика Іонафан теж подавав заяву про кримінальний злочин, поліція просто закрила провадження. У них така позиція. А чому така позиція? Її озвучують в Києві. Я припускаю, що помічник Арсена Авакова Антон Геращенко впливає на цю політику. По-іншому не можу ніяк пояснити, чому всі наші кримінальні справи просто закриваються. Шостий раз вже закрили. Але ми не збираємося зупинятися, ми будемо оскаржувати ці рішення. Правда на нашому боці, і це всім зрозуміло. Не хочуть бачити, але прийде час, все побачать.

Повернеться єпархія, повернеться собор. Я вірю і сподіваюся.

– Ви говорили про те, що колишній правлячий архієрей єпархії повів із собою близько 30 священиків. А ось питання, яке у ПЦУ чомусь овіяне таємницею, скільки ченців пішло з ним, скільки монастирів? Про ченців вони завжди мовчать.

– У нас в єпархії до 2018 року було 3 монастиря і зараз також зберіглося 3 монастиря. Жоден монастир не перейшов, і скажу – величезна подяка матінці Антонії, яка перша не побоялася ще в ті часи до Собору. Вона сказала: «Я нікуди переходити не буду». Це питання ставилося, тестувався ще до 15 грудня, за місяці 3-4 до подій. І матінка ігуменя нашого Браїлівського монастиря перша встала і сказала: «Де я прийняла хрещення, де я прийняла постриг, там і залишуся, в канонічній церкві з Христом. Ні в яку нову структуру я не перейду». Так само вчинили Барський монастир і Лемешевський наш чоловічий монастир, і батько Марк також сказав: «Ніхто нікуди переходити не буде». І жоден монах, жоден монастир не перейшов. На них складніше тиснути, а ось на священиків Вінниці вони чинили тиск, комусь щось пообіцяли, когось залякали, так частину і переманили.

– Владико, скажіть будь ласка, чи можемо ми за два з невеликим роки Вашої роботи в Вінницько-Барської єпархії підвести якийсь проміжний підсумок Вашої роботи, Вашої праці? Що було зроблено, що сталося, наскільки збільшилася кількість парафій або навпаки, вдалося зберегти те число?

– Мені складно підбивати підсумки тому, що час був непростий і завдання перше стояло – все-таки зберегти. Тому не можу сказати, що набагато приросло за цей час, але ми освятили нові храми протягом останніх 2,5 років. Це 6 нових храмів. У найближчій перспективі є ще храмів 5, які готуються до освячення і відкриття. Також ми відкрили тимчасові храми: в Стрижівці, Малій Стадниці. Там, де захопили храми УПЦ ми повідкривали тимчасові храми. Повторюся ще раз, завдання було – зберегти, згуртувати людей, допомогти їм не зламатися під тиском. Варто тільки згадати 2018 рік, в селах був такий розгул націоналістів. Вони в школах переслідували парафіян УПЦ, на вулицях обзивали. У тій же Луці-Мелешківській, наскільки мені розповідали, просто не давали проходу, люди боялися за своє життя. І моя була задача – зустрітися з ними, поспілкуватися, підтримати, допомогти, нагадати, що наше земне життя коротке, а ми прагнемо до вічності. І для кожного з нас випав свій непростий хрест. Це випробування, і Господь дивиться, наскільки ти готовий для Царства Небесного. Тому, не треба боятися. З Божою допомогою ми зможемо все пройти, витримати. Я можу сказати, що з цим завданням, слава Богу, наші священики, єпархіальні співробітники впоралися.

Крім того, дуже багато ми працювали в юридичній площині. Це наш юридичний відділ – отець Володимир, адвокати, які в Вінниці у нас працюють, близько 15 осіб. Вони допомагали і допомагають зараз. Допомагали з паперами, їх написанням: протоколи зборів, подавали до судів. До сьогоднішнього дня у нас там близько 30 проваджень, ми їх ведемо і хочемо довести, що переходи були неправильними та незаконними. У той час нам доводилося допомагати священикам і парафіям, які захоплювали. Особисто мене звинувачували в тому, що я збираю автобуси «тітушек» і везу їх. Я кажу: «Ні, зачекайте. Це парафіяни і вони часто не прив’язані до певного села або міста». Чому? Тому, що це свобода волі віруючої людини. Є священики УПЦ і в самій Вінниці, але, наприклад, люди з Вінниці хочуть ходити до церкви в інше місто або село, в ту ж Луку-Мелешківську, тому, що їм подобається батюшка. Це парафіяни цього храму і цього батюшки, вони їдуть допомогти відстояти, коли у нього забирають храм рейдерським методом. Тому нашим завданням, особливо в 2018-2019 роках, було допомогти відстояти наші храми, щоб рейдерським методом їх не забрали. Я вважаю, слава Богу, завдяки зусиллям наших священиків, мирян, які боялися, але все одно допомагали, ми храми зберегли. Не всі, звичайно, з огляду на такий тиск, але впоралися, на мою думку, добре.

Щодо приросту кількості, я скажу – так. Інформаційно, починаючи з кінця 2018 року, була картинка телевізійна, спрямована проти нас, щоб очорнити: «ми – агенти ФСБ», «ми – Московські засланці». Причому для інформаційного нападу використовувалися старі, «затерті» фрази 90-х років: «ми віддаємо гроші в Москву», «управляємося ми теж з Москви». І безумовно, деякі люди, у яких немає часу щоб аналізувати інформацію, десь піддавалися. Але минув час, і люди повернулися. Розкаявшись, говорили: «Ви знаєте, я піддався зображенню того ж «1+1», який в той час масу бруду виливав на УПЦ». Всі канали, які в той час підкорялися Адміністрації президента Порошенко, вони дійсно дуже багато бруду виливали. А потім омана проходить, туман розвіюється, і людина розуміє, що виявляється ситуація зовсім не така, яку їй показували по телебаченню, і люди повертаються. І на сьогоднішній день у Вінницькій єпархії, у Вінницькій області дуже багато людей повернулося в лоно канонічної Церкви, усвідомивши, що раніше хтось із них піддався брехливій ​​інформації, хтось побоявся чиновників. Але вони усвідомили і повернулися. Так що в цьому відношенні є позитив, оскільки вже на початок 2021 роки кількість людей значно збільшилася. А від ПЦУ люди пішли тому, що зрозуміли, ця структура створювалася державою, Порошенко і іншими зацікавленими в цьому чиновниками. Зараз ми бачимо наскільки адміністрація заокеанських держав показує, що вона брала активну участь в тому, щоб томос привезти, щоб Епіфанію допомогти. А для людей цими словами і діями розкривається вся суть події.

– Собор, який зараз тимчасово захоплений розкольниками, наскільки змінилася чисельність прихожан там під час служби?

– Після лжесобору 15 грудня в одному зі своїх інтерв’ю колишній ієрарх Симеон говорить про те, що приїхав, оголосив людям свій перехід в нову структуру і йому аплодували. Про що це говорить? Про те, що в соборі в той момент були не церковні люди. Ви десь бачили, щоб в церкві люди плескали? Ще 14 числа (14 грудня 2018 року – ред.), Коли дізналися, що Симеон їде на собор 15-го, батюшки зібрали свої речі після пізньої літургії і пішли. Розумієте, люди віруючі звідти пішли. Залишилися, як кажуть деякі, «захожани», зібрались «патріоти». Я читав десь коментар один: «Я – атеїст Київського патріархату». Ось так і зібрали на вечір масовку, яка навіть не знає азів православ’я. Але вони зібрали і були раді, що Симеон перейшов в «патріотичну церкву» і, відповідно, патріоти поаплодували йому.

Я також можу сказати, що парафіяни собору, які весь час були на службі, сповідалися, причащалися, всі пішли. Біляцерковні люди якісь, які були ідеологічно налаштовані проти Москви, вони і залишилися. Скільки там залишилося зараз людей? Я скажу так: цей храм знаходиться в центрі Вінниці і, звичайно, є люди, які не розуміються на всіх цих тонкощах. Вони дивляться – біля роботи храм є, вони зайшли, поставили свічечку, помолилися. Я не заперечую, що люди ходять туди, але це за рахунок локації храму і за рахунок звички. Люди просто звикли, що вони ходили туди в храм і продовжують це робити.

Я в Києві скільки зустрічаю подібних випадків. Ось, наприклад, Володимирський собор з 1992 року до Філарета перейшов. Зустрічаєш людей в церковному середовищі, а вони кажуть: «Я звик, до Володимирського ходжу». Я відповідаю: «Він же розкольницький». «А? Що? Як?» – дивується людина. Люди звикли за стільки років і біляцерковні люди теж звикли, що вони туди ходили і далі ходять. Тому це не показник того, що люди підтримують нову структуру. Нова структура повинна була все починати заново. Ось, вони на Соборі прийняли рішення – будуватимуть свій храм. Люди повинні об’єднатися, разом побудувати цей храм, щоб розуміти, що він їх рук творіння, їх справа. Тоді вони це будуть цінувати. А люди, які просто були поруч і зайшли поставили свічечку, не є прихожанами.

Конкретно я там не бував, але розповідали, що мало людей зараз. Ті, хто розбирається в проблемі і, хто раніше ходив в собор, перейшли в інші наші храми: до отця Миколая більшість, до отця Сергія в Стрітенський храм, до отця Валерія в Георгіївський храм (коли священики пішли з собору, їх розподілили по інших храмах). Природно з ними і перейшли їхні духовні чада, ті люди, які ходили в собор. Наші парафіяни пішли звідти, залишилися в захопленому храмі «захожани», які вважають своєю головною метою боротьбу з нами, як з «агентами ФСБ», так вони кажуть. На що я відповідаю: «Ми – агенти Христові. Ви трохи плутаєте». Причому тут політика і церква? Ми рятуємося для вічного життя. Все це не впливає на вічне життя, а вони щось плутають, неправильно називають, спотворюють, перекручують, але мети не досягають своєї.

Тому скажу, слава Богу, людей дуже багато на сьогоднішній день тут, в Хрестовоздвиженському храмі на службі, і ввечері на літургії. Храм заповнений, з огляду на карантинні обмеження, ми дистанцію намагаємося дотримуватися, але людей дійсно дуже багато.

– Велика подяка, Владико, за змістовну бесіду і за такі слова надії, що, дасть Бог, все буде і все повернеться.

– Однозначно це все тимчасово, а неправдою ти надовго все це не побудуєш. Воно розвалиться рано чи пізно. Про це свідчить сама історія людства. Тому я вірю, сподіваюся, що в недалекому майбутньому повернеться єпархія, повернеться собор. Люди зможуть вже молитися в тому соборі, де вони свого часу в 1991 році сиділи, молилися, відстоювали, щоб його віддали канонічній Церкві. Дійсно, люди дуже переживають, для них це – рідне місце, вони багато сил туди вклали. Це і священики, і прихожани, які вдень і вночі приходили, робили ремонт, чистили, і батюшки, які там днювали і ночували, робили купола і все інше. І тут в один момент, раз! І у них все забрали. Тому люди важко переживають це.

І ми повинні молитися і просити, щоб Господь допоміг повернути нам наше місце, щоб люди пораділи і мали можливість молитися в тому прекрасному храмі.

Вірю, сподіваюся, що скоро це станеться. Я дякую вам, що мав можливість з вами поспілкуватися, за прекрасні питання – вони дуже актуальні і нагальні.

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».

Схожі публікації