В Абхазії скрізь, окрім собору в Сухумі, призупинені богослужіння. Це рішення прийняв керівник т.зв. «Абхазької православної церкви» («АПЦ») ієрей Віссаріон Апліаа. «АПЦ» – це самоназва Сухумо-Абхазької єпархії Грузинської Православної Церкви (ГПЦ). Фактичну самостійність єпархія отримала у 1993 р., коли після абхазо-грузинського конфлікту архієрей ГПЦ був змушений залишити Абхазію. Фактичне управління єпархією прийняв на себе о. Віссаріон. У 2009 р. єпархія заявила про свій вихід зі складу ГПЦ та перейменування в «АПЦ». Також «АПЦ» неодноразово зверталась до РПЦ з проханням про прийняття до свого складу. Однак РПЦ визнавала та визнає Абхазію виключно канонічною територією ГПЦ.
Дії Віссаріона Апліаа фактично були розколом. Однак, через позицію місцевої влади та сильні націоналістичні настрої в Абхазії, ГПЦ не може направляти своїх єпископів або священиків на цю територію. Формально, керівництво Сухумо-Абхазькою єпархією прийняв на себе Грузинський Патріарх-Католикос Ілія ІІ. Щоб не залишити жителів Абхазії поза Церквою, без спасительних Таїнств, ГПЦ не стала приймати будь-яких заборон щодо Апліаа та решти кліриків єпархії: вони не заборонені у служінні, не вивержені з сану, не позбавлені спілкування. ГПЦ продовжує вважати їх кліриками своєї місцевої єпархії. Таким же чином, формально, сприймає їх і РПЦ. Так як священиків в Абхазії бракує, РПЦ направляє туди тимчасово своїх священиків у допомогу місцевій єпархії. Але саме з тимчасовим статусом та збереженням за ними штатного статусу в єпархіях РПЦ.
Проблема могла би бути вирішена, якби не абхазькі та грузинські націоналісти. Перші не дозволяють приїздити священикам з ГПЦ та наполягають на відділенні від неї. Тобто, навіть якби була досягнута керівництвом єпархії домовленість із ГПЦ про рукоположення абхазьких священиків, ця ситуація все одне викличе відторгнення в Абхазії. У свою чергу, на публічні поступки абхазькій владі або на домовленість з РПЦ про тимчасову опікою над єпархією не може піти ГПЦ – в Грузії це викличе звинувачення на її адресу з боку грузинських націоналістів. ГПЦ і так часто піддається в Грузії звинуваченнями в «роботі на Москву», «співробітництво з окупантами» тощо.
В результаті виникає статус-кво, що зберігається вже 28 років.
Скористатися цим намагається Константинопольської Патріархат (КП), штатний клірик якого архімандрит Дорофій (Дбар), раніше заборонений в РПЦ, створив так звану «Священну митрополію Абхазії», яка визнає над собою верховенство КП і намагається отримати від нього то статус автономії, то автокефалію. У свою чергу, фанаріоти намагаються використовувати цей розкол для шантажу ГПЦ, вимагаючи визнати українських розкольників з «ПЦУ».
Зараз ієрей Віссаріон Апліаа, зупинивши богослужіння, вимагає від РПЦ прийняття до свого складу.
Якщо РПЦ піде на цей крок, то, по-перше, порушить канони Церкви (частково повторивши дії КП в Україні), по-друге, перекреслить братські відносини з ГПЦ, відштовхнувши її в обійми Фанару, по-третє, покаже свою вразливість перед шантажем фактичних розкольників.
Виникає багато питань:
– якщо ієрей Віссаріон і клірики, що підтримують його, так поводяться з РПЦ сьогодні, переходячи на мову шантажу, то якого смирення від нього можна було б чекати завтра, в разі гіпотетичного прийняття до складу РПЦ?
– наскільки допустимо, з точки зору пастирських якостей, залишати своїх духовних чад без богослужіння і спасительних Таїнств заради вирішення адміністративних суперечок?
– Які цілі ставлять ці люди?
Втягнути РПЦ в церковний конфлікт на Кавказі?
Посилити позиції Фанару за рахунок ГПЦ?
Передати ініціативу дбарівцям, котрих вони публічно критикують? Продемонструвати дефіцит смирення не тільки Тбілісі, а й Москві?
– Наскільки ці дії можуть бути пов’язані з абхазькою владою?
– Чи узгоджені з ними дії Апліаа?
– Чи є в тому, що відбувається, зв’язок з ініціативою Дбара в 2020 році, коли він намагався звернутися в КП за автокефалією?
«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».