Загадки історії Київської митрополії з уст її екс-митрополита Філарета (Денисенка) (Частина 2)

З виступу митрополита Філарета на Соборі Української Православної Церкви від 1-3 листопада 1991 р. в Києві

«Після лютневої революції 1917 р. на Україні, і зокрема в Києві, почався рух за національне відродження. Він в значній мірі торкнувся й Церкви. Групи нижчого духовенства і залучені в боротьбу за незалежну Україну миряни вимагали утворення на Україні автокефальної Церкви. Український національний рух в церковному середовищі був водночас і революційним».

«У 1918 р., з благословення Святійшого Патріарха Тихона, в Києві розпочав роботу Всеукраїнський Собор, який рішуче відкинув пропозицію про встановлення церковної автокефалії і висловив одностайне бажання мати на Україні автономну церкву в канонічному єднанні з усією Руською Православною Церквою і з її патріархами. У тому ж році Всеросійський Помісний Собор затвердив рішення Всеукраїнського Собору, надавши Православній Церкві на Україні широку автономію».

«1 жовтня 1921 р. прихильники автокефалії скликали самочинно собор і оголосили себе автокефальною церквою. Оскільки в середовищі автокефалістів не виявилося жодного єпископа (а Православна Церква не може бути без єпископа), священики і миряни самі поставили собі єпископа в особі одруженого священика Василя Липківського. Священні канони не дозволяють священикам, тим більше мирянам, поставляти єпископів. З цієї причини автокефалісти вирішили на своєму соборі змінити правила святих апостолів і Вселенських соборів. Православний народ на Україні не підтримав самочинну автокефалію і назвав її прихильників самосвятами».

«На перших порах Радянська влада, яка підтримувала всі розколи в Церкві, підтримала й автокефалістів. Церква Патріарха Тихона вважалася контрреволюційною Церквою і до початку Великої Вітчизняної війни перенесла найстрашніші гоніння».

«У роки Великої Вітчизняної війни Руська Православна Церква, яка протягом всієї своєї історії була з народом і розділяла з ним радості й горе, внесла свій моральний та матеріальний внесок в перемогу над фашизмом. Держава, враховуючи патріотичну роль Церкви, надала їй деяку, досить обмежену свободу. У шістдесяті роки Руська Православна Церква зазнала нових гонінь».

«Протягом 70-річної історії нашої Батьківщини з життя народного різноманітними методами й засобами цілеспрямовано виганяли православну віру, яка століттями становила його духовно-моральну основу. По всій країні оскверняли і знищувалися церковно-національні святині. Руська Православна Церква, яка століттями була на Русі потужною духовною і культурно-творчою силою, опинилася в штучно створеному для неї гетто, в якому їй було уготовано місце для жалюгідного існування як «пережитка минулого».

«В умовах демократизації суспільства в Західній Україні виник і донині триває релігійний конфлікт між православними і греко-католиками. Процес легалізації Української Греко-Католицької Церкви набув характеру релігійної агресії проти Української Православної Церкви і терору по відношенню до православних віруючих і духовенства в цьому регіоні. Греко-католицькі екстремісти і понині продовжують свої протизаконні дії по захопленню храмів, погрожують фізичною розправою духовенству і мирянам. Мали місце замахи на життя священиків із застосуванням вогнепальної зброї. Екстремісти-уніати заявляють, що православ’я є суто російською вірою, а православні віруючі – окупантами, москалями, кадебістами, яким немає місця в Україні».

«Дії уніатських екстремістів не засуджуються місцевими органами влади, навпаки, вони приймають дискримінаційні рішення про передачу греко-католикам храмів, що належать православним. У цих умовах православні, перебуваючи під тиском з боку греко-католиків і місцевої влади, що їх підтримує, не бажаючи приймати унію, примушуються нецерковними силами переходити в назвавшу себе Українською автокефальну церкву».

«Зараз автокефальний рух поширився в основному в Галичині. Разом з тим, користуючись політичною ситуацією, нецерковні сили прагнуть поширити розкол на всю Україну, поставивши собі за мету ліквідацію Української Православної Церкви».

«У цих умовах, ще до проголошення декларації про суверенітет України, 10 липня 1990 року український єпископат звернувся до Святішого Патріарха Алексія і Священного Синоду Руської Православної Церкви з проханням про надання Українській Православній Церкві самостійності та незалежності в управлінні. 25-27 жовтня того ж року Архієрейський собор РПЦ, розглянувши і всебічно вивчивши звернення, дарував Української Православної Церкви самостійність і незалежність в її управлінні».

«До цього рішення 7-8 червня 1990 р Помісний Собор, який обрав Патріарха Московського і всієї Русі, в своєму визначенні заявив: «Наша багатонаціональна церква благословляє національно-культурне відродження народів, які до неї входять, але відкидає шовінізм, сепаратизм та національну ворожнечу. У відповідь на законне сподівання православних на Україні українські єпархії були об’єднані в самоврядну Українську Православну Церкву. Ця Церква, маючи широку самостійність, зберігає законний канонічний зв’язок як з Московським Патріархатом, так і з усіма іншими Помісними Православними Церквами. Утворення незалежної Української Православної Церкви відкриває можливість уникнути розколу та ізоляції від Вселенського Православ’я, здійснювати подальше вдосконалення своєї самостійності, не зраджуючи при цьому священним канонам і зберігаючи любов і мир між чадами церковними».

«Дарування автокефалії державою суперечить основному канонічному правилу. Бо ніхто не може дати іншому право, якого не має сам. Державна влада не тільки не має верховної церковної влади, але не має взагалі ніякої церковної влади».

«Автокефалію не може проголошувати частина єпископату автокефальної церкви за власними спонуканням або під тиском державної влади»

«Будь-яка автокефальна церква вповноважена дати автокефалію тільки тій частині Церкви, яка канонічно підлягає під її юрисдикцію. Дарування автокефалії частині якоїсь іншої автокефальної церкви є порушенням основного канонічного принципу про недоторканність прав усякої автокефальної Церкви і строго засуджується законом…».

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину
Scroll Up