Критський собор – помилка, котра похитнула основи Православ’я

Час читання: 3хв.

Сьогодні виповнюється рівно чотири роки з дня початку роботи Критського собору.

Ми вже писали про те, що Критський собор, томос для «ПЦУ» та пандемія коронавірусу стали для Церкви серйозними викликами, котрі загрожують підірвати її ідентичність та єдність.

Що не так із Критським собором?

По-перше, регламент цього заходу не був підписаний Антіохійською Церквою. Отже, патріарх Варфоломій не мав права скликати собор, оскільки не було консенсусу всіх без винятку Помісних Церков щодо його поведінки.

По-друге, він відбувся всупереч пропозиціям декількох Помісних Церков про його перенесення і попередньої переробки текстів документів, які викликали справжній скандал. Зокрема, мова йде про документ «Відносини Православної Церкви з іншим християнським світом», який багатьма православними богословами був сприйнятий як прояв радикального екуменізму, що розмиває кордони Церкви і навіть більше – знищує православну ідентичність. Незважаючи на деякі прийняті поправки, його суть залишилася багато в чому суперечить православному вченню про Церкву.

По-третє, регламент собору фактично блокував нормальне обговорення і прийняття документів. Про це найбільш прямо висловився митрополит Ловчанський Гавриїл (Болгарська Церква), який заявив, що їхати на собор, на якому «все вирішено» – безглуздо, оскільки за регламентом голосувати можна було тільки за поправки до документів (а не за документ в цілому). Та й то, ці поправки могли пройти тільки за умови консенсусу! Виходив збочений механізм прийняття рішень, коли документи ще до собору і поза собору виявилися прийнятими наперед. Хоча, погоджуючись з попередніми їх варіантами, представники Помісних Церков вважали, що їх можна буде в разі чого істотно переробити на соборі. Але це було ДО прийняття регламенту! Тобто греки з Константинопольського патріархату спочатку продавили сумнівні тексти, запевняючи, що їх можна буде потім відредагувати, а потім нав’язали регламент, який зробив їх серйозну переробку неможливою. І не тільки на цьому соборі, а й на всіх наступних!

 По-четверте, ми не згодні з наданням Константинопольському патріарху виняткового права скликати Всеправославні собори. Це величезна помилка, враховуючи вектор, в якому розвивалася Константинопольська Церква останні 70 років. Це вектор – прагнення до укладання нової унії з Католицькою Церквою за рахунок Православ’я. Фанаріоти хочуть, за великим рахунком, змусити православних визнати примат Папи Римського. При цьому очевидно, що католики ніколи не відмовляться від свого розуміння папства і будь-які спроби його «переформулювати» або адаптувати для православних будуть лише обманом.

Це дуже добре видно на прикладі того, як хвалені екуменічні ініціативи Другого Ватиканського Собору виявилися пшиком після виданого в 2007 році конгрегацією доктрини віри документу, в якому пояснювалося, що Церква Христова перебуває виключно в історичній Католицької Церкви, а решта «церкви» збиткові і причетні до таємниці порятунку лише в силу опосередкованої зв’язку з «римським престолом». Тобто вони як вважали православних схизматиками – так і продовжують вважати, незважаючи на відсутність цього слова в їх дипломатичної риториці.

У цьому контексті, нашим доморощеним філокатолікам варто було б повчитися у західних християн почуттю власної гідності і твердого переконання в істинності своєї Церкви.

P.S. У будь-якому випадку, рішення Руської Церкви не поїхати на Критський собор було правильним. Навіть незважаючи на те, що це стало однією з причин вторгнення Константинопольського патріархату в Україні.

Правблог

Схожі публікації