Гра престолів – церковні соросята та їхні плани

Час читання: 5хв.

«Соросята», як би не набридло нам це визначення, знову «спалились». Громадськість ошелешена глибиною проникнення іноземних інституцій не лише в нашу політику та економіку, але й у доволі специфічну сферу – релігію.

Помилка адміна та казочка про хакера

3 червня2020 року на сайті «Інституту зовнішньополітичних досліджень» з’явилось повідомлення про виділення цій організації щедрого гранту в 145 тисяч євро. Грошенята Європейського союзу направлені на «проведення комплексного дослідження та створення дорожньої карти об’єднання українських церков різних конфесій». Термін проекту – 2020-2021 рік. Грант виділений у рамках співпраці зі Всеукраїнською радою церков і за підтримки Вселенського патріархату. Україну, згідно з інформацією, пропонується використати у якості полігону досліджень нових методів управління релігійними конфліктами.

Напрацювання  у подальшому будуть використані для «екуменічного возз’єднання та повернення православних та греко-католицьких церков візантійського обряду в лоно Вселенського патріархату».

Втім, подив такою наглістю був нетривалим. Церковні конфлікти у нашій країні – це ще одна лінія фронту війни всіх проти всіх. Але, завдяки помилці адміністратора сайту, котрий, дуже вірогідно, вивалив у мережу внутрішню інформацію грантожерів, українська громадськість дізналась про плани наших західних друзів та оцінила апетити Вселенського патріархату.

В «Інституті зовнішньополітичних досліджень» від повідомлення відхрестились – назвали його фейком та пояснили хакерською атакою. З оригіналом посту можна ознайомитись у кеші гугла за цим посиланням.

Текст не потребує лінгвістичної експертизи, щоб визнати його правдивість. Вочевидь, він складений саме так, як складена більшість документації грантових громадських організацій, фондів та решті західних «друзів» України. Лексика, структура, синтаксис, а головне – засоби та цілі – все це каже про реальність випадково засвіченого документу.

Загнати всіх в уніатський колгосп

Про цілі детальніше. Першою йде «розробка моделі об’єднання церков в Україні». Таке формулювання наголошує на інвазивності проекту дослідження – «в Україні» – це зовнішнє визначення території, на котрій збираються ці самі «церкви об’єднувати».

Другий пункт дещо спантеличує. Дослівно – «Досягнення взаєморозуміння між ієрархами та паствою в процесі екуменічного об’єднання ПЦУ, УГКЦ та РГКЦУ». Що за монстр приховується за абревіатурою «РГКЦУ»? Йдеться про Русинську греко-католицьку церкву. Сутність цього пункту – налагодити комунікацію між ієрархами усіх церков, окрім Української Православної Церкви. Простіше кажучи – приєднання УГКЦ та РГКЦ до ПЦУ.

Далі йдеться про винахід максимально мирних технологій віджимання з боку ПЦУ парафій і власності інших церковних організацій. Під все це будуть створені “техніко-економічні обґрунтування для розробки єдиного реєстру церковного майна в Україні”. Якщо коротко, то Вселенський патріархат має намір розробити технології для ПЦУ, за допомогою яких законно і без шуму можна буде приєднати УГКЦ і “греко-католицькі церкви візантійського обряду в лоно Вселенського патріархату”.

Хочеш бути Патріархом? Будь ним!

В УГКЦ такі плани могли би, на перший погляд, викликати розлючення – ця церква перебуває у єднанні з Католицькою церквою та Папою Римським. З іншого боку, глава УГКЦ Святослав (Шевчук) не є повноцінним лідером своєї структури та статус Патріарха йому «не загрожує» – у Римі не збираються відторгати свою частину, пов’язану з ним унією.

Церковний експерт Олександр Вознесенський, котрий звернув увагу на витік «церковних соросят», вважає, що йдеться про погоджений план між Константинополем та Ватиканом.

«Згідно з ним, має бути відпрацьована дорожня карта, у рамках котрої католицькі структури східного обряду мають увійти у підпорядкування Варфоломія, а останній, в свою чергу, має оголосити про унію з РКЦ», – розкриває цинічну логіку Вознесенський.

У такому випадку, главі УГКЦ нема про що хвилюватись, окрім як пояснити греко-католикам – прихильникам єдності з Ватиканом – цю вражаючу, але логічну «багатоходівочку». Тим більше, що бонусом йде об’єднання з ПЦУ за політичною ознакою.

Томос – початок їхніх перемог

Прихожани УГКЦ та ПЦУ – однодумці як у націоналізмі, так і в питання євроінтеграції нашої країни. Для церкви Епіфанія додатковий профіт – опинившись в єднанні з УГКЦ, його ПЦУ виставить проти православного світу екуменічні голки.

Витік з “Інституту зовнішньополітичних досліджень”, в назві якого слово “інститут” є лише частиною назви громадської організації, підтвердила похмурі твердження прихильників розриву відносин з “західними партнерами”. М’яка інтелектуальна сила, на противагу загрозі з Москви, привертає ліберальним фасадом. Але несе фундаментальні небезпеки, серед яких – втрата суверенітету, в тому числі і державного.

Істерика з Томосом, створення нових радикальних псевдоцерковних угруповань – це були тільки “квіточки”. Радикалізація неонацистських і, в той же час, прозахідних лобістів в релігійному середовищі – метод впливу на президента, уряд і незговірливі еліти. А в тому, що “Інститут зовнішньополітичних досліджень” відпрацює грант на відмінно, сумніватися не варто. У цій ГО-шки є досвід в релігійних справах – торік вони проводили круглий стіл “Томос і політика”, під час якого депутат Єленський заявив – “під Томосом ми повинні розуміти не тільки отримання автокефалії ПЦУ, але і комплекс геополітичних, політичних, культурних, церковно-правових, громадських та інших процесів, які сприяють поглибленню незалежності України від московського закріпачення і диктатури Російської Федерації”.

Очевидно, що це означає ще й грубе втручання у внутрішні справи України. Хоча, втративши економічну незалежність, плакатися про церковну – відчайдушна дурість.

Вести

Схожі публікації