Митрополит Лука: Політика Зеленського у релігійному питанні є рівновіддаленою

Час читання: 12хв.

Митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука в ексклюзивному інтерв’ю Аналітичному центру свт. Василія Великого розповів про служіння УПЦ за нинішніх умов, взаємовідносини з Московською патріархією, про те, який урок мають отримати люди в коронавірусному випробуванні, а також відповів на решту актуальних питань.

– Ваше Високопреосвященство, дозвольте подякувати Вам за те, що погодились відповісти на питання. Одним з них є питання про сучасне становище Української Православної Церкви. Як відомо, у зв’язку із гоніннями на канонічну Церкву, які тривають, Ви благословили звершувати особливу молитву. Виникає враження, ніби ситуація вертається до часів Порошенка, а очікування, пов’язані з приходом нового президента, поки не виправдались. Чи є вихід з ситуації, що склалася, і який?

– З приводу що ситуація в країні вертається у часи Порошенка, можу сказати наступне: насправді, вона і не виходила з цих часів. Поясню. Після виборів на посаду Президента України Володимира Зеленського припинились захоплення храмів. Однак ця пауза відбулась тільки через розгубленість регіональної влади стосовно майбутнього, зокрема власного. Але, з часом, побачивши, що ситуація по великому рахунку не змінилась, усе продовжилось, хоча і не в тому масштабі, що перед виборами. Кажучи медичною мовою: пухлину видалили, а метастази продовжують розвиватись, завдаючи шкоду державі. На постійній основі на церковних ресурсах, зокрема на сайті Юридичного відділу УПЦ, оновлюється інформація про храми, захоплені та ті, що перебувають під загрозою захоплення, інформація про кліриків уже постраждалих і тих, кому погрожують – тих, хто терпить гоніння та страждання за віру. Тому я закликав свою паству до молитви, бо покладаючись на Господа, ми можемо здолати все.

– Як Ви можете охарактеризувати політику Зеленського щодо УПЦ та щодо інших конфесій?

– Політика Президента – це рівновіддалена політика, про що він свідчить своїми діями. Але, як кажуть, страшні «не так пани, як підпанки». В той час як Президент проголошує одне, на місцях у багатьох випадках відбувається зовсім інше. Наприклад, якщо пан Юраш (директор Департаменту у справах релігій та національностей) дотепер задає тон релігійної політики держави, то про яке рівноправ’я, рівновіддаленість тощо може йтися?

– Які основні зміни відбулись у церковно-релігійному житті України з часів пресловутого «томосу»?

– Зміни з часу прийняття «томосу» є. Люди стали краще розбиратись у Церковному устрої, почали розуміти, що Церква – це не просто храмові будівлі, а релігійна громада. Ситуація із «томосом» допомогла нам визначитись усередині себе, показати, хто є віруючим членом громади, хто вагається, кому просто байдуже до якого храму йти. Ми побачили, що серед нас є і «перевертні», готові змінити прапор у будь-який момент, аби показати свою «відданість» новим віянням. Слава Богу, що таких у наших лавах виявилось все ж нікчемна кількість.

При цьому варто пам’ятати, що можна видати скільки завгодно таких папірців, котрі по суті є прахом, котрий не має канонічної підстави. Моя тітка любила казати, що як би не прикрашали і не пшикали козла пахощами та духами, від нього все одно буде тхнути смородом. Точно так само турецький вірнопідданий вдягнув на розкольників гарний одяг, дав папір під назвою «томос», але сморід від цього нікуди не подівся. Найголовніше те, що ми побачили – основа маса народу Божого це чудово розуміє. Прихожани, у більшості своїй, побачивши, як реакційні сили озлоблюються проти нашої Матері-Церкви, ще сильніше укріпились у вірі та згуртувались. «Томос» дав лише новий поштовх до захоплень храмів УПЦ та поглибив розкол.

– Як би Ви оцінили нинішній рівень взаємодії УПЦ та РПЦ? Чи є, на Ваш погляд, якісь проблеми або питання, котрі потребують вдосконалення?

– Відносини УПЦ та РПЦ залишились попередні. Ми як жили, так і живемо – звершуємо свої молитви до Бога і боремось із гріхами. Українська Православна Церква є незалежною у своїх рішеннях та діях, жодного тиску на неї з боку РПЦ не чиниться. При цьому, всі ми – єдиний канонічний простір Православної Церкви, надтериторіальне, об’єднане вірою у Христа. Наша взаємодія базується на найважливішому та непохитному фундаменті – Євхаристичному, молитовному спілкування. Про жодне роз’єднання або руйнування питань немає. Є лише одне – зміцнення віри. Ми єдині у Христі, і, як каже Сам Христос: «нехай будуть все єдине, як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, – нехай повірить світ, що Ти послав Мене» (Ін.17:21).

Однак, хотів би звернути увагу на те, що деякі з вірних чад Української Православної Церкви задаються питанням: чому в Москві є подвір’я Білоруської та Молдовської Православних Церков, але немає подвір’я УПЦ, хоча до революції там було подвір’я Києво-Печерської Лаври. Тому вважаю, що створення у Москві подвір’я Української Православної Церкви сприяло би процесам народної дипломатії, паломництва, академічного обміну та літургічного спілкування між священнослужителями тощо.

– Владико, не є таємницею, що у нашій Церкві є прихильники ідеї «канонічної автокефалії» УПЦ. Мовляв, Московська патріархія повинна сама надати автокефалію УПЦ, оскільки українська ситуація завдає забагато «головного болю» для Москви. Що Ви думаєте з цього приводу?

– Серед духовенства Руської, Елладської Православних Церков я чув розмови про надання канонічної автокефалії Українській Православній Церкві. Але це кажуть люди, котрі бачать процеси, що відбуваються в Україні, тільки зі сторони. Я знаю одне – Михаїл Антонович Денисенко (так званий «патріарх Філарет») зробив усе, щоб, яка б не була автокефалія в Україні, вона би не сприймалась народом Божим.  Навіть отримання зараз канонічної автокефалії для УПЦ буде розцінюватися як черговий розкол. Згадаймо слова Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана) про те, що той статус, який є зараз у нашій Церкві, повністю нас влаштовує і дає можливість приводити людей до Бога. В особистій бесіді зі мною він також сказав, що якщо і буде колись надана УПЦ автокефалія, то це не за нашого життя, оскільки для цього має скластися багато різних умов. Питання це постійно смикають в свідомості народу Божого, смикають рану Церкви, але це роблять люди, які не розбираються в даному питанні.

– Певний час Ви були тимчасовим членом Священного Синоду Руської Православної Церкви. Що Вам дав цей досвід? Як би Ви його охарактеризували?

– Будучи членом Священного Синоду, я набув корисного досвіду: це робота у серйозному колективі, дізнався методи його роботи, відчув згуртованість. Незважаючи на поширену думку про те, що «як Патріарх сказав – так і буде», вона є далекою від істини. Кожен член Синоду має право на думку, що обговорюється, підтримується іншими. Це – злагоджена робота команди однодумців, але, при цьому, така, що не має авторитарного управління в плані прийняття рішень. Кожен висловлює свою думку, яке в процесі роботи обробляється, обговорюється і приводиться до спільного знаменника. Це для мене досвід командної роботи, коли рішення ухвалюються не під тиском авторитету, а через загальне провадження.

– У зв’язку із поширенням коронавірусу УПЦ потерпала через чергову потужну інформаційну атаку. Які сили стоять за подібними діями? Хто в них зацікавлений?

– За діями, За діями, спрямованими в бік УПЦ, стоять ті, кому вона є «кісткою в горлі», тобто ті, кому противна навіть думка про те, що наша Церква є стовп і утвердження Істини. Вони не в змозі сприйняти світло Істини, яке їм пече, тому, зрозуміло, вони виступають проти. Українська Православна Церква, наш Предстоятель – Блаженніший Онуфрій, Митрополит Київський і всієї України, єпископат, духовенство, миряни – чітко стоять на тій позиції, що Церква не веде до будь-якої політичної сили, а тільки до Христа.

– На ваш погляд, які існують нині у Церкві найбільш актуальні богословські проблеми? І які висновки стоять або постануть перед Церквою найближчим часом, такі, що вимагають богословського осмислення?

– Богословських викликів і проблем у нас достатньо. В першу чергу ми стикаємося із процесами, які вимагають осмислення того, що відбувається в нашому суспільстві: одні кажуть, що потрібно бути більш консервативними, інші – більш ліберальними. Це відбувається тому, що у нас немає повного розуміння цих процесів. З’явилися сили, які під гаслом про «відкритість Церкви» намагаються вимагати реорганізацію як структури Церкви, так і Її вчення, по типу протестантизму.

Міжсоборна Присутність намагається поступово виробити загальні схеми вирішення виникаючих питань, яких більш ніж достатньо. Ми всі повинні усвідомити те, що головним є збереження неушкодженості вчення Святих отців нашої Матері-Церкви, Її цілісності. На даний момент також намагаються відірвати людей від Неї, відвернути від Бога. У всі часи світ намагався пристосувати Церква під себе. Наше важливе завдання – допомогти людині прийти до Бога, через зміни його в Таїнствах Церкви, що дасть можливість змінити сучасне суспільство споживання.

Серйозною проблемою є сучасна криза, пов’язана із коронавірусом, я би назвав її кризою твердості віри. На його фоні виникло чимало дискусій про те, як звершувати служби, брати участь у Таїнствах тощо.

Хочу додати ще одну проблему. Багато хто чув про термін «атомізація суспільства», котрий означає розпад зв’язків, соціальне роз’єднання, соціальну ізоляцію індивідів один від одного в масштабах цілого, зниження довіри між людьми. Як тіло людини складається з клітин, молекул, атомів, так і Церкву можна представити у вигляді єдиного організму, що також складається з єпархій, релігійних громад, членів цих громад. Нас намагаються розірвати на атоми, і, більш того, якщо Церква «обертається» навколо Христа, то ось ці відірвані один від одного атоми змушують обертатися не навколо Нього, але навколо встановлюваних ідей, які не пов’язані зі Спасителем.

Також, однією із серйозних проблем є та, що піднімається як світськими вченими, так і богословами – проблема контролю над людиною, трансгуманізму, створення «надлюдини». Ця проблема піднімається не перший рік, але загострилась у зв’язку із коронавірусом.

– Ваше Високопреосвященство, хочеться спитати Вас як архіпастиря та водночас медика: як Ви розцінюєте реакцію помісних Церков на поширення коронавірусу та дискусію навколо зміни способу подання Святих Дарів? Що треба ставити на перше місце в такій ситуації: здоров’я людей або незмінність літургійного життя?

– Я не маю морального права будь-кого оцінювати. Кожен приймав рішення відповідно до своїх реалій. Коли я писав рекомендації для ввіреного мені духовенства, то використовував досвід усіх Помісних Церков, котрий був доступний у засобах масової інформації. Думаю, що питання потрібно задати так: що Ви ставите на перше місце – Христоцентричність, або антропоцентричность? Звичайно ж, перше! Він прийшов і постраждав заради нас, тому Його і потрібно ставити на чільне місце, а він зробить все заради нашого спасіння. Говорити про те, що Церква (як Боголюдський організм) повинна пристосовуватися до когось або чогось, не можна. Ми, люди, повинні чути голос Христа і робити все, щоб не втратити цей дар, а Церква (в особі священнослужителів) – щоб кожен міг брати участь в спасительних Таїнствах Церкви, заради того, щоб Христос був метою, до якої ми йдемо.

Щодо безперервності літургійного життя наведу цитату: «Не нам, не для нас, грішних, покритих виразками, дає земля плід свій, не варті ми його, земля дає його для Безкровної жертви і буде давати допоки на землі відбуватиметься Божественна Літургія. Чи не буде Літургії – сонце з неба сяє, і земля перестане виробляти свій плід» – говорить св. прав. Іоанн Кронштадтський. Тому міркувати про те, чи потрібно чи ні здійснювати Літургію, абсурдно. Припиняється Літургійна життя – припиняється життя взагалі.

В цьому Таїнстві не можна відокремити Христа від Його Церкви: Євхаристія з’єднує причасника з Христом і один з одним. Церква – це не тільки зібрання віруючих. Коли християни збираються разом, Христос присутній посеред них до такої міри, що можна сказати, що Церква є Христос.

Матір-Церква ніколи не зашкодить своєму чаду і створить всі необхідні умови, щоб не позбавити його Святих Таїн, що з’єднують з Христом.

– Які уроки з даної епідемії може отримати Церква?

– Коронавірусна інфекція показала нам, наскільки ми є слабкими. Адже навіть тільки звук про можливу небезпеку ввергає нас у паніку. «Голос моря» (мікробароми – інфразвукові хвилі) вважається ознакою наближення шторму, і починається хвилювання задовго до початку катаклізму. Але це не загальний принцип, а конкретне фізичне явище. Ми ж, люди, перетворили його на догмат, що поширюється на все суще. Коронавірус показав, що у нас, в Україні, більше 30% населення не готові прийти на допомогу один одному. З цього треба робити висновки. Ми розслабилися, а вірус зробив нам струс, змусив випробувати нас на людяність.

Досвід сьогоднішніх днів показав нам: хто є прихожанином, а хто – захожанином. Крім того, коронавірусна епідемія показала, що багато хто з нас відчув самотність, розуміння того, що людина залишилась «у розбитого корита». Людина, що відвідує храм багато років, сьогодні відчула себе самотньою. Влада, яка дозволяє роботу супермаркетів, ломбардів, магазинів тощо, але при цьому забороняє відвідування храмів. Багато це сприйняли як норму, що показує, наскільки розслабленим, хворим є сучасне суспільство. Подібні дії влади, яка дозволяє відвідування банків, музеїв, ринків, але обмежує доступ віруючої людини до храму, вселяють думку, що для людини важливі тільки хліб і видовища, але не душа.

– Владико, наостанок просимо Вас дати духовну пораду нашим читачам, які ознайомляться з Вашим інтерв’ю.

– Головною ниткою моїх відповідей була порада залишатися з Христом. Може бути, це для кого-то і прозвучить банально, але мене дуже чіпають слова Христа про єдність перед Його хресними стражданнями, записані в Євангелії від Іоанна. Сенс цих слів: брати, як Христос єдиний зі Своїм Отцем, так ми повинні бути вкупі, і благо нам буде. Як би хотілося, щоб ми дорожили єдністю між собою, а найголовніше – єдністю зі Христом!

stbasil.center

Схожі публікації