Вчений: Жодної «дзеркальності» в історіях РПЦЗ та ПЦУ немає

Митрополит Лавр и патриарх Московский и всея Руси Алексий II (слева направо на первом плане) в храме Христа Спасителя во время торжественной церемонии воссоединения Московского патриархата и Русской православной церкви за рубежом (РПЦЗ).

Колишній секретар Синодальної біблейсько-богословської комісії Андрій Володимирович Шишков у своєму Телеграм-каналі відтворив пропагандистський міф Константинопольського патріархату про те, що нібито створення ПЦУ є аналогічним з возз’єднанням Руської Православної Церкви з РПЦЗ у 2007 році: «йдеться про дві дзеркальні події: визнання чинності церковної ієрархії, котра перебувала поза євхаристичним спілкуванням, через декларацію єдності». При цьому нібито «аналогом «Акту про канонічне спілкування» у випадку ПЦУ став «Томос», підписаний патріархом Варфоломієм». На думку А. Шишкова, ієрархія РПЦЗ вважалась в РПЦ «розкольницькою» та не перебувала у спілкуванні з канонічними церквами – що, тим не менш, не завадило її подальшому визнанню.

Богословські фантазії А. Шишкова доходять фактично до заперечення церковного вчення про священство, рукоположення та апостольське преємство: «окрім історичного виміру, в апостольського преємства є есхатологічне, котре пов’язане із прийняттям (рецепцією) ієрархічного священства громадою, тобто «всезагальним священством віруючих». І саме цей момент дозволяє застосовувати «ікономію». Нескладно помітити, що при такому підході будь-який, так би мовити, «хлоп у рясі» може об’єднати навколо себе групу віруючих та назвати все це «Церквою», а всі решта в дусі «ікономії» (пом’якшення) мають це визнати.

На думку А. Шишкова, «жодних серйозних богословських аргументів для того, щоб не визнавати ПЦУ, немає». Між тим, таких аргументів величезна кількість (взяти те ж походження т.зв. «ієрархії» УАПЦ від розкольників-самосвятів), чого А. Шишков не може не знати.

На прохання Аналітичного центру свт. Василія Великого тези А. Шишкова прокоментував Андрій Олександрович Кострюков – доцент кафедри історії Руської Православної Церкви ПСТГУ, доктор історичних наук: «Жодної дзеркальності в РПЦЗ та ПЦУ немає. Абсолютно різні умови, абсолютно різні причини, абсолютно різні канонічні оцінки та наслідки». Зі слів А. Кострюкова, твердження про нібито невизнання ієрархії РПЦЗ, яке нібито мало місце в РПЦ, є брехливим: «клірики і навіть єпископи перебігали з однієї юрисдикції до іншої і законність хіротоній визнавалась. Явний приклад – єп. Яків (Аккерсдейк), на початку 1970-х прийнятий в МП з РПЦЗ у сущому сані та без покаяння. І РПЦЗ ніколи не заперечувала благодатності МП, а єрессю або розколом називали одне одного тільки приватні особи».

А. Кострюков зазначив, що «у Церкві бували внутрішні розділення, котрі долались простим примиренням». Це стосується і розділення Церкви у Вітчизні та за кордоном, котре не було розколом.

При цьому теза про те, що РПЦЗ була поза спілкуванням із канонічними Церквами (включно із Сербською; вочевидь, ця думка використовується А. Шишковим для більшої аналогії із ПЦУ), є неспроможною: «Із Сербською Церквою у 1960-ті роки не все так просто. Там приймали різні рішення на тлі діонісіївського розколу і в підсумку спілкування з РПЦЗ зберегли. У 1-му номері «Вісника ПСТГУ» за 2020 рік у мене вийшла стаття про відносини РПЦЗ та СПЦ». А. Кострюков зазначив, що «спільні приходи РПЦЗ та СПЦ існували і в 1960-ті, і в 1970-ті, і нині існують, і співслужіння були до 1980-х років і після. І не тільки з СПЦ було спілкування в РПЦЗ. І Константинополь РПЦЗ називав у календарях Церквою, з котрою має спілкування (у кінці 1960-х рр. точно)».

А. Кострюков підсумував, що в ситуації з ПЦУ «посилатись на приклад РПЦЗ – просто вияв некомпетентності».

Телеграм-канал «Аналітичний центр свт. Василія Великого»

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину
Scroll Up