Створення нової незалежної церкви в Україні викликало критику в православному світі. Особливий статус Константинопольського Патріархату – пережиток минувшини, вважає Міодраг Шорич.
Вселенський Патріарх Варфоломій надав автокефалію новоутвореній церкві в Україні. Він зробив це своєю владою, всупереч пораді інших ієрархів – і тим самим порушив церковне право, так звані «канони». До того ж він скасував рішення по Україні, котрі сам підтримував ще кілька років тому. Реакція у відповідь навряд чи могла бути гіршою: решта патріархів відмовились підтримати Варфоломія. Глави Православних Церков у Польщі та Чехії виступили проти нього. Настоятелі монастирів та старці Афону також тільки хитають головами.
Водночас рішення Варфоломія підтримали держсекретар США Майкл Помпео, колишній американський віце-президент Джо Байден та колишній заступник директора ЦРУ Джек Девайн. Вашингтон підтримує церковний розкол у Східній Європі. Вплив Москви – у тому числі церковний – на Україну має бути послаблений. З точки зору США, це легітимно. Багатьом американцям є абсолютно чужими сумніви, що підтверджуються церковним правом: чому в наш час люди повинні дотримуватись рішень церковних соборів четвертого століття?
Америка сприймає себе батьківщиною свободи, передусім, релігійної свободи. Країна, у котру кілька століть підряд втікали люди, рятуючись від переслідувань. І країна, у котрій постійно виникають нові релігійні течії: саєнтологи, мормони, свідки Єгови, переважна частка євангелічних церков. Багато з них із застосуванням великих грошових коштів намагаються впроваджувати місіонерську діяльність по всьому світу, у тому числі й у Східній Європі.
Варфоломію слід було не поспішати з наданням автокефалії. Рішення, котрі мають історичне значення, згідно з церковним правом, мають прийматись за згодою всіх тих, кого вони стосуються. Однак Патріарх у Стамбулі дозволив себе поквапити, передусім українському президенту Петрові Порошенку, котрий бореться за своє переобрання у кінці березня нинішнього року. Популярністю серед українців він не користується, оскільки економіка не у кращому стані, іноземних інвестицій мало, широко розповсюджена корупція, а на сході країни все ще немає миру. Порошенко сподівається отримати додаткові голоси виборців завдяки створенню незалежної української церкви.
Багато українців скептично до цього ставляться. Більша частина православних приходів залишаються у канонічній Українській Православній Церкві Московського Патріархату (УПЦ МП). Створену Варфоломієм нову церкву в Україні об’єднує її неприйняття Росії, що у довготривалій перспективі буде слабким об’єднуючим началом. Крім того, Варфоломій не надав українській церкві повної незалежності, оскільки він залишається її патріархом. Інші православні Церкви намагаються уникати подібних правових конструкцій.
Але і на Московському Патріархаті лежить частина провини за те, що конфлікт зайшов так далеко. Надто часто Глава РПЦ Патріарх Кирило на публічних заходах появляється разом з президентом Володимиром Путіним. Чимало українців вбачають у ньому продовжену «руку Кремля», що насправді мало відповідає дійсності. Передусім, у зв’язку із жахливою війною на сході України Московський Патріархат мав би прикладати більше зусиль – наводити мости та закликати обидві сторони до мирного рішення.
Здатність відповідати на сучасні виклики у політичній та суспільній сферах не є сильною стороною усіх Православних Церков. Наприклад, грецька Церква дотепер каже про «Константинопольський Патріархат». Однак місто, котре колись було столицею Візантійської імперії, вже кілька століть називається Стамбулом. Нинішній вплив тамтешнього патріарха неможливо порівнювати з тим, котрий мав Глава Церкви у візантійські часи. Чому ж він досі є першим серед рівних у православному світі? Тому що так було у пізнє середньовіччя? Чи греки сподіваються «повернути собі» Константинополь? Це абсурдно. Особливий статус Константинопольського Патріархату став пережитком минулого. Замість залагоджувати конфлікти він їх створює – сьогодні в Україні, Естонії або Болгарії, а завтра, можливо, в інших частинах світу.
Однак церковний конфлікт останніх тижнів, яким би дошкульним він не був, містить у собі шанс на те, що національні Православні Церкви зможуть змінити взаємовідносини, зробивши їх рівноправними та більш демократичними. Наприклад, патріархати могли б змінювати один одного на чолі православного світу на один рік. Демократія та рівноправ’я сприяють відкритості та терпимості. І ніхто з них не зміг би тривалий час ставити себе вищим за церковне право та правила.
Автор: Міодраг Шорич, DW