Філарет і уніати: до розколу і після

Нещодавно очільник “Київського патріархату” висловлював обурення з приводу ліквідації УГКЦ, яка відбулась в 1946-му році. В багатьох могло скластись враження, що Денисенко щиро вболіває за долю греко-католиків, саме тому так сильно співчуває цій події, яка мала місце в історії цієї організації. Та чи завжди Філарет вважав біль греко-католиків своїм? Чи співпереживав він греко-католикам в часі, коли очолював УПЦ? 

Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю екс-митрополита Філарета (Денисенка), в якому його судження щодо УГКЦ кардинально відрізнялись від тих, які він афішує тепер.

Українська Православна Церква і Українська Греко-Католицька Церква учора, сьогодні, завтра

  • Владико, події, які відбуваються на Західній Україні на релігійному ґрунті, викликають глибоке занепокоєння. Щоб краще уявити картину того, що відбувається, чи не могли б Ви коротко розповісти, скільки там уніатів, православних та представників інших конфесій?
  • Нещодавно Академія наук СРСР провела у нас соціологічне дослідження. Так ось, у Західній Україні уніатів – 23 проценти, православних – 46 процентів, тобто вдвічі більше, а решта – баптисти, іудеї, католики латинського обряду, адвентисти Сьомого дня та представники інших сповідань. У дослідженні підкреслюється (і я повністю згоден з цим), що широко розповсюджена думка про переважання греко-католиків у регіоні не відповідає дійсності! Вона просто нав`язується громадській думці рядом несумлінних радянських та зарубіжних органів масової інформації.
  • Зовсім недавно відзначалося 1000-ліття Хрещення Русі. Це було велике торжество Православ`я. Його відзначали представники всіх релігій, у тому числі католики, віддавши данину поваги Православ`ю. І раптом таке… Як сталося, що католицька меншість вступила у конфлікт з православною більшістю?
  • Святкування 1000-ліття Хрещення Русі дійсно показало авторитет нашої Церкви, можливості її духовного впливу на суспільство. Церква несе людям ідеї єдності, миру, любові до ближнього, братерства, ідеї моральності й духовності. Цьому можна було тільки радіти. Але у жовтні 1989 року уніати вдались до насильницького захоплення храмів. Ми не хотіли конфлікту. Навпаки, робили все, щоб не сталося нічого подібного. Ми шкодуємо, що раніше уніатів не визнавали, позбавляли права відкрито сповідувати свою віру, що їхня релігійна свобода обмежувалася. І Помісний Собор Руської Православної Церкви, який відбувся у жовтні 1989 року, рішуче засудив насильство з боку сталінського режиму щодо українських католиків східного обряду та всіляке втручання світських властей у внутрішньо церковне життя. Одночасно собор вважає недопустимим повернення до подібних методів щодо православних. Він підкреслив, що через державне втручання, насильство, зневаження законних прав віруючих, як православних, так і уніатів, неможливо вирішити складну проблему взаємин між цими двома конфесіями.
  • Невже не можна було відкинути старі образи і вирішити всі проблеми взаємин полюбовно?
  • Наша Церква давно пропонувала врегулювати проблему мирним шляхом. Вона виступила ініціатором переговорів зі Святійшим престолом про нормалізацію становища в Західній Україні… Комісія пропонувала зробити так: якщо у населеному пункті два храми, то один передається уніатам, навіть якщо їх дуже мало, а другий – православним. Якщо ж у селі тільки одна церква, то вона віддається тій общині, яка численніша. Але меншість теж отримає своє приміщення для богослужінь – його куплять, арендують чи побудують. При цьому більшість надасть матеріальної допомоги меншості.
  • По- моєму, це справедливо, дійсно по-християнськи.
  • Звичайно, ми хотіли задовольнити обидві сторони, та тут і виникло одне «але…». Представник католиків східного обряду архієпископ Володимир Стернюк несподівано для всіх, навіть для представників Ватикану, вийшов з комісії, хоча до цього він погодився з таким підходом і підписав усі протоколи.
  • Чому він так вчинив?
  • Цілком очевидно: тих, хто стоїть за уніатами, не задовольняє мирне вирішення питання – їм потрібні потрясіння. Саме після виходу архієпископа Володимира Стернюка з комісії почастішали захоплення православних церков. Всупереч досягнутим домовленостям, уніати почали нам висувати все нові й нові вимоги. Тепер вони вже вимагають передати їм у власність усі православні храми Західної України. Ми їм пояснили, що в СРСР церковні та культові споруди націоналізовано, вони є надбанням народу. Держава віддає їх у безкоштовне користування віруючим, і ніхто не вправі передавати їх будь-кому.
    Зараз у Західній Україні перемогу на виборах здобули представники Руху. Прийшовши до влади, районні, міські та обласні Ради приймали рішення, які закріплюють по-насильницьки захоплені храми за греко-католиками. Президія Верховної Ради України відмінила їхні рішення як незаконні, визнала недійсною постанову Львівської міськради про передачу собору Святого Юра та інших храмів греко-католикам. Однак Львівська обласна Рада народних депутатів підтвердила рішення міськради. Те ж саме сталося і в Івано-Франківську та Тернополі. Таким чином, місцеві можновладці всупереч закону і рішенням вищих органів, підтримали акти насильства та беззаконня. Відчуваючи підтримку, уніати почали говорити, що переговори з православними їм взагалі не потрібні, тому що після них вони одержать лише кілька храмів, а силою – усі. Так вони і почали діяти. Хвиля насильства стала наростати. Почалися замахи на життя священнослужителів та парафіян. У Львівській області стріляли в православного священика, підпалили кілька храмів, у Тернопільській – католик вбив православного мирянина Мокрицького. Проти православних направлено справжній терор.
  • А вони не бояться, що православні дадуть відсіч насильству?
  • Звичайно, бояться. Але ми не хочемо цього. Наше керівництво, відчуваючи, що атмосфера загострюється, вирішило терміново скликати чотиристоронню комісію в Москві у червні 1990 року. Католицька сторона заявила, що може приїхати тільки у вересні, хоча ситуація ускладнювалась з дня на день. Ми розцінили це як навмисне зволікання часу, щоб надати можливість греко-католикам захопити якомога більше православних церков. Комісія зібралася тільки у вересні. Католицька сторона висунула на зустрічі явно неприйнятні вимоги, виявивши тим самим повну незацікавленість в мирному урегулюванні питання. Вони зажадали від нас засудити Львівський собор 1946 року. Але як ми можемо це зробити, коли це був Собор не Руської Православної Церкви, а греко-католицької? Ми не можемо відмінити його рішення. Вони також зажадали, щоб ми визнали захоплені храми власністю Української уніатської Церкви, що заборонено законом. І останнє: вони зажадали визнати Греко-католицьку Церкву як інститут, як структуру, яку у 1946 році на Львівському соборі було ліквідовано. Відбулася дискусія. Ми не могли погодитися з подібними вимогами і почали обговорювати конкретні питання розподілу храмів і задоволення насущних проблем православних, бо греко-католики до цього часу, наприклад, у Львові, з 19 православних храмів захопили фактично всі. У нас залишився лише один та невеличка церковка. А нашому єпископові тепер просто нема де відправляти богослужіння та здійснювати пастирське піклування про віруючих. Така ж ситуація в Івано-Франківську, де у греко-католиків п`ять храмів, а у православних – жодного. Місцева влада навіть відняла резиденцію у єпископа та передала її уніатам.
    На превеликий жаль, жорстка позиція уніатів, їхня відмова від будь-якого компромісу позбавили змісту всі раніше досягнуті домовленості. Оскільки делегація Ватикану нічого не могла протиставити точці зору українських греко-католиків, переговори зайшли у глухий кут.
  • Скажіть, а ви не звертались за допомогою до влади, щоб покласти край насильству?
  • Так, зверталися. До вищих органів влади – союзної та республіканської. На жаль, ніяких заходів поки що не вжито, нам не повернено жодної церкви, терор проти православних триває. Єпископ Греко-католицької Церкви Павло Васильєв висунув вимогу взагалі виселити усіх православних із Західної України. Більше того, уніатські єпископи заявили, що «Українська Греко-католицька Церква є єдиною на Україні», а Володимир Стернюк, який нещодавно став митрополитом, навіть підписався не тільки титулом «митрополит Львівський», а й «Київський і Галицький». Тим самим уніати лише підливають масла у вогонь і розпалюють католицький екстремізм.
     Ми закликаємо до здорового глузду, до християнської совісті, бо, якщо християни, які повинні нести людям ідеї духовності, добра та людинолюбства, не дотримуються принципів братерської любові та звичайних людських почуттів, то вони погані проповідники Євангелія та своєї віри і не можуть бути не тільки «світом миру» і «сіллю землі» (Мф.V.13 – 14), а й докоряти іншим в аморальності.

Олександр Козлов

«Литературная Россия». №4, 1991р.

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

#УПЦ #УПЦ КП
Запропонувати новину
Scroll Up