«Залізний старець»: Митрополит Володимир про розкол

Чи задоволені Ви тією позицією, яку займає Ваша Церква в Україні?

Як це завжди бувало, мирний час недовго буває в Церкві. Якщо є свобода віросповідання, то з’являються єресі та розколи. А коли не було розколів, то були гоніння на Церкву. Що стосується нашого становища в країні, то Церква має всі можливості для нормального розвитку і несення своєї місії. Але наша біда – це розкол, який стався на початку 90-х і який досі всім віруючим України заподіює чимало болю. Від Української Православної Церкви відокремилися групи, які сьогодні себе називають УПЦ КП, УАПЦ, а також кілька невеликих об’єднань, які також називають себе українськими церквами. Та я вірю, що розкол в українському православ’ї тимчасовий. За деякий час, відомий Богу, буде у православ’я мати єдину церкву в Україні.

А поки важкі дні, і мені відверто шкода, що нас не все розуміють, особливо в західних регіонах України. Виникають зіткнення між людьми єдинокровними, єдиновірними. Причини цього виключно політичні та особистісно-амбітні.

Ви торкнулися питання зіткнень між представниками різних Церков. Останній такий випадок стався менше місяця тому (2005 – авт.) в Рівненській області, – там навіть кілька людей потрапили до лікарні. Чому церковні лідери не можуть зупинити кровопролиття?

Звичайно, можуть, але поки що, на жаль, цього не роблять, а може, і не хочуть. Справа в тому, що губернатором Рівненської області є Василь Червоній, який є членом Патріаршої ради УПЦ КП. Саме він сприяє конфлікту і тому, що віруючі УПЦ в його області позбулися свого часу свого власного кафедрального собору. (Воскресенський собор – авт.) Ми намагалися в цьому конфлікті заручитися підтримкою Президента і зверталися до нього, але підтримки не отримали, незважаючи на його запевнення розставити всі крапки над «і».

Останнім часом УПЦ КП і УАПЦ робили певні кроки до об’єднання. Яке Ваше ставлення до цього і до самої можливості об’єднання православ’я в Україні?

З точки зору світового Православ’я, так звана УПЦ КП не є помісною і канонічною, та й Церквою взагалі. На її чолі стоїть розкольник, колишній митрополит Київський, а сьогодні навіть і не член Православної Церкви. І те, що об’єднавчі собор УПЦ КП і УАПЦ не відбувся – це приклад того, що всі ці дії не мають під собою підстав. А об’єднання церков може відбутися лише через покаяння розкольників, повернення в лоно Матері Церкви, і в подальшому спільне обговорення належного єдиній Української Церкві канонічного статусу.

Ці релігійні організації мають монастирі, проте вони порожні. А якщо нікому жертвувати собою заради того, що проповідують ці організації, то це свідчення їх власної невпевненості в своїй церковності і екклезіологічної повноцінності.

Для порівняння: в наших монастирях близько п’яти тисяч ченців, 172 монастиря. Наша церков має 11 тис. парафій, а в УПЦ КП – 4 тис., УАПЦ більш ніж 500 …

Про який об’єднання може йти мова? Не можна отримати однорідної маси з масла та води.

Як Ви оцінюєте позицію Президента в цій ситуації? Наскільки я знаю, він нечасто буває в храмах УПЦ? Ви схвалюєте таку позицію?

Як Президента, може, і підтримую, але як віруючу людину ні. Така позиція сприяє продовженню і збільшенню розколу, тому що, відвідуючи храми різних конфесій, він підтримує і Православну Церкву і ті новостворені релігійні організації в Україні, які себе православними називають, будучи православними в кабінетному сенсі, вони є тільки в Україні. Для світового Православ’я їх не існує.

Чи можете ви простежити, як коливається бюджет Вашої Церкви в залежності від економічних показників України та того, який Президент її очолює?

Ніяк це не пов’язано. Бюджет залежить від положення церкви в суспільстві, кількості віруючих. А кількість прихожан УПЦ стає дедалі більше.

Причому часто нас звинувачують в тому, що всі гроші, які приходять в нашу церкву, ми пересилаємо в Москву. Це пропагандистська брехня. За весь час існування УПЦ ми ні копійки не перерахували до Росії, в РПЦ. У нас немає ніяких фінансових справ з РПЦ.

Останнім часом до Києва зі Львова перенесена резиденція Любомира Гузара, Глави УГКЦ, і в цьому питанні Ваша Церква займала досить жорстку позицію, протистояла цьому.

Цей переїзд експансія з боку УГКЦ. У них є віруючі тільки в Західній Україні, а тепер вони націлилися на православних в Центральній і Східній Україні. До того ж вони дозволяють собі в Західній Україні відбирати храми, я знаю три таких випадки у Львівській області.

– Однак і греко – католицьких священиків і, наприклад, священики УПЦ КП проповідують ті ж, що і Ви, християнські цінності.

З греко-католиками ми дійсно визнаємо один одного. Але вони чужа для України церква, діяльності якої сприяє Ватикан. А що стосується УПЦ КП (я вже говорив про це) на чолі її стоїть розкольник.

 

(Вісник прес – служби УПЦ №51 / 2005 (грудень) с.64 – 67)

Share on print
Share on email
Share on odnoklassniki
Share on twitter
Share on whatsapp
Share on telegram
Share on facebook
Підписуйтесь на наші соцмережі TelegramFacebook

Читайте також

Недавні записи

Scroll Up