Епохальні зміни, на порозі яких стоїть «Київський патріархат», можуть або змінити обличчя цієї релігійної організації, або взагалі знищити її. Йдеться про те, які амбіції з’являться в окремих представників УПЦ КП в найближчому майбутньому, а найголовніше – чого очікувати від цих осіб надалі.
«Шакали позбігались до тіла напівпритомного ватажка зграї» – якось так можна охарактеризувати теперішню ситуацію в «Київському патріархаті». Хоча «патріархія» усіма силами намагається приховати розділення в єпископаті, а сам ватажок – Філарет – робить вигляд, що він сповнений сил та енергії, – все це лише фікція. Епоха Філарета повільно, але впевнено йде до завершення.
В словах «патріарха» все менше розсудливості та адекватності, його рухи все більш вповільнені, реакція та уважність вже давно не ті, якими вони були замолоду. Хоча це і не афішується, однак Філарет все частіше змушений вдаватись до вартісних лікувань закордоном. Та час не обманеш. Він невпинно веде Денисенка до порогу смерті.
Відчувають наближення великих змін в УПЦ КП і її безпосередні члени – єпископи. Найвідоміші з них готуються до того, аби посісти місце свого лідера. Безпардонні, хамовиті, пихаті та марнославні, вони готові до серйозної боротьби за «патріаршу» посаду. Та є серед них і ті, хто на фоні всіх інших, виділяється найбільше. До них належать: Михайло Зінкевич, Іларіон Процик, Епіфаній Думенко та Дмитро Рудюк.
Той, хто перевершив Філарета
Михайло Зінкевич – один з найімовірніших кандидатів на патріаршу посаду. Здається, що саме тому ця одіозна особа сьогодні живе своїм життям відлучено від всього, що відбувається в столиці. Вочевидь на Пушкінській відчувають його вплив і розуміють, що з часом він може стати загрозою для «патріархату».
«Митрополит» Михайло Зінкевич є очільником однієї з найбільших єпархій УПЦ КП – Волинської. Треба визнати, що ця єпархія «Київського патріархату» є однією з найбільш дієвих, фактично – зразково-показовою у своєму роді. З Волині в будь-яку точку України на заклик Філарета завжди приїздить найбільше автобусів з паломниками. Відмітився Зінкевич також найбільшою активністю в напрямку створення провокацій біля Почаївської Лаври.
Михайло Зінкевич без сумніву є вмілим адміністратором та реконструктором. В Луцьку і області УПЦ КП має сильні та сталі позиції в середовищі чиновницького апарату і депутатського корпусу. Дружити з «митрополитом» Михайлом на Волині стало патріотичним мейнстрімом.
Не надто популярним «митрополит» лишається в очах громадських організацій, які займаються охороною пам’яток архітектури та тих, кому єпархія здає в оренду приміщення кафедрального собору в Луцьку. Та це не надто цікавить Зінкевича. Зокрема тому, що рівень зв’язків є достатнім, а суми відкатів в потрібні руки набувають значних розмірів, таких, що «митрополит» Михайло може дозволити собі в місті фактично все. Наприклад, будувати той чи інший об’єкт буквально на кістках, або ж – у парковій зоні, а якщо дуже захотіти – то і впритул до фонтану в сквері.
Якщо коротко – Михайло Зінкевич вміло та міцно утримує свою вотчину. Цьому сприяють різноманітні фактори, та найголовніший – його здібність до адміністраторської роботи. Власне саме ця риса доволі часто перевтілюється у тоталітаризм, який сповна можна споглядати у Волинській єпархії УПЦ КП. Стиль правління Зінкевича є доволі специфічним, чим дуже нагадує манеру керування Філарета. Варто зазначити, що Зінкевич сповна перевершив свого патрона, про що добре відомо на Волині.
«Митрополит» доволі часто заграється настільки, що втрачає відчуття дистанції. То місцеву владу «на місце» поставить, звинувативши в недостатній підтримці його організації, то ще когось «життю» навчить. Про ці манери знають і в «патріархії», і в середовищі єпископату, який вже давно втомився від авторитарного способу правління Філарета. А тут – в кілька разів жорсткіша особа.
Та ось, що лишилось поза увагою – Зінкевич виходить на велику арену. Підтвердженням цьому є його нещодавнє інтерв’ю популярному інтернет-виданню «Тиждень» та виступ на телеканалі «Перший». Повз увагу не може пройти той факт, що раптом периферійний архієрей з віддаленого від Києва міста, починає «світитись» на столичних медіа-площадках. А якщо врахувати те, що інформаційна піар-кампанія Зінкевича вміло та безперебійно працює на теренах Волинської області, відповідь очевидна – «митрополит» Михайло збирається в патріархи.
Хоча Михайло Зінкевич не є фаворитом серед своїх колег-єпископів, це далеко не означає, що він не знайде механізмів для того, аби посісти патріаршу посаду. По-перше, що не вирішують гроші, те вирішують дуже великі гроші. В таких тонких справах «владика» має чималий досвід. Відомі випадки, коли він «винагороджував» священиків-перебіжчиків з УПЦ сумою в 20 тисяч гривень за зраду. Тому такий перебіг подій аж ніяк не можна відкидати. По-друге, варто пригадати факт, вказаний вище – у Зінкевича доволі серйозні організаторські здібності. Автобуси з «паломниками» під Пушкінську, в разі незгоди єпископату обрати «владику» очільником УПЦ КП – найменше, до чого може вдатись «митрополит» Михайло.
Інтелект і манерність, або Галицька альтернатива
Свіжим ковтком повітря для «Київського патріархату» міг би стати «митрополит» Львівський і Сокальський Дмитро Рудюк. Спостерігаючи за поведінкою Рудюка, за його манерами та висловами, складається стійке враження, що цей персонаж є одним з найбільш адекватних в УПЦ КП.
Якщо Рудюка буде обрано правонаступником Філарета, це однозначно розворушить «Київський патріархат», визначивши позитивну динаміку цієї конфесії. Ні для кого не є таємницею, що Дмитро Рудюк є поміркованим і послідовним прихильником адекватного об’єднання православних конфесій в Україні.
Факт відповідності «митрополита» Дмитра підтверджується також і тим, що йому вдається максимально сприяти міжконфесійному миру на Львівщині, що звучить доволі неочікувано. Можливо хтось скаже, що на Галичині чи не найбільша кількість агресивних прихильників УПЦ КП, однак в цьому регіоні з часів нового загострення міжконфесійного конфлікту, було захоплено найменше храмів УПЦ. «Владика» Дмитро вміло стримує галицький норов, що подекуди викликає обурення в середовищі «гарячих голів» духовенства УПЦ КП Львівщини.
Цілковитим антиподом Рудюка є архієпископ Дрогобицький і Самбірський Яків, який активно розхитує міжконфесійну ситуацію. Коротше кажучи, «патріарх» Дмитро Рудюк – це найкраще, що може трапитись з УПЦ КП в недалекому майбутньому.
Рейдерство, як панацея
Ще один, не менш одіозний персонаж, який знаходиться в числі кандидатів на «патріаршу» посаду в УПЦ КП – «архієпископ» Рівненський і Острозький Іларіон Процик. Тільки от на відміну від перших двох осіб, шлях до «патріаршества» Іларіон обрав доволі неординарний.
Дорогу до посади Процик прокладав, захоплюючи храми УПЦ. Саме в очолюваній ним єпархії таких ситуацій сьогодні найбільше. Що найцікавіше, у Процика є навіть титульна гаряча точка, яку він використовує, як своєрідний «Сталінград». Тільки от в його ситуації, він з боку окупанта.
Йдеться про храм в селі Птича, який прихильники «Київського патріархату» на Рівненщині, не зважаючи на всі програні ними суди, тримають в постійній облозі. Біля витоків конфлікту в Птичі стоїть саме Іларіон Процик, який вирішив усьому світові в такий от оригінальний спосіб довести свою придатність для «патріаршої» посади.
«Сірий кардинал», або Перший після «патріарха»
Патріарший намісник – таку ось цікаву посаду було введено в УПЦ КП в 2013-му році. Ним став митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній Думенко.
Особистість Епіфанія цікава хоча б тим, що від його дияконської до єпископської хіротонії не минуло навіть року. Інтелектуально освічений, з високими індивідуальними характеристиками, «митрополит» Епіфаній складатиме доволі серйозну конкуренцію Дмитру Рудюку, про якого йшлося вище.
Не зовсім зрозумілим залишається теперішнє становище Епіфанія в «Київському патріархаті», однак очевидною є прихильність до нього самого Філарета, що свідчить про важливість цієї персони. Важко сказати, якою може бути УПЦ КП при Епіфанії, та однозначним залишається той факт, що просто в цих перегонах йому не буде.
Не на його користь – вік та стрімкий кар’єрний ріст без особливих на те причин. Як і скрізь, в УПЦ КП подібні «вискочки» не надто в пошані.
План «Б» для УПЦ КП
Насправді можна лише здогадуватись, як саме розгортатимуться події, коли не стане Філарета. Якщо судити об’єктивно, то в УПЦ КП є кілька варіантів продовження свого існування без «вождя».
Перший – обрати чергового лідера, почавши адаптацію до нових реалій. Чомусь в цей варіант віриться найменше, оскільки основною проблемою «Київського патріархату» завжди була безальтернативність Філарету. Тобто, на сьогодні навіть важко уявити, хто міг би посісти його місце.
Не в останню чергу цей варіант важкий до виконання ще й тому, що в «Київському патріархаті» кожен «архієрей» – амбітний та самовпевнений. Як кажуть в народі «на два козака – три гетьмана». Так само і тут, на два єпископа – три патріархи.
Тому найімовірнішим є другий варіант розвитку подій – розкол в УПЦ КП. Не виключено, що хтось з вище зазначених, відіграватиме в цьому процесі значну роль. Цей варіант реальнішим видається ще й тому, що в середовищі єпископату УПЦ КП сформовані певні групи: амбітних, ображених, недооцінених та прикормлених. Останні – наближені до Філарета люди, будуть відігравати свого роду роль ідейних наслідників Денисенка. В той час, всі інші можуть скласти для них серйозну опозицію.
Сергій Назарчук
