Дружба зі знаком питання: черговий дисонанс в позиції Філарета

Час читання: 6хв.

Останнім часом ми спостерігаємо за спільними зусиллями «національних релігійних структур» спрямованими на подолання кризи в нашому суспільстві. Відбулася спільна поїздка до Нідерландів, де ці вельмишановні «патріархи» представляли позицію України. Відверто кажучи, середньостатистичному громадянину вже важко відрізнити, хто є хто. Здавалося б, зараз всі вони друзі, проте поглянувши на події минулих десятиліть, висновок напрошується зовсім інший. Проте, висновки робіть самі. Пропонуємо Вашій увазі інтерв`ю колишнього канонічного екзарха України екс-митрополита Філарета (Денисенка).

В єдності могутність Вітчизни

(Розмова з Філаретом, Патріаршим Екзархом, митрополитом Київським  і Галицьким)

Ваше Високопреосвященство, усьому світу відомо, що представники різних релігій у нашій країні прагнуть згладити конфлікти, що виникають на міжнаціональній основі, закликають людей до єдності. Яка роль Руської Православної Церкви у вирішення цього питання?

  • Наша Церква, яка з доби святого князя Володимира носить звання Руської, є по суті багатонаціональною. До неї входять не тільки нащадки східних слов`ян, які у стародавні часи населяли Київську Русь, – росіяни, українці і білоруси, а й молдавани, естонці, латиші, чуваші та багато інших народів. Тому сьогодні в умовах національного відродження, що стало можливим завдяки перебудові, РПЦ вітає розвиток національних культур, у тому числі української культури і української мови.

Водночас ми вважаємо, що всі народи мають однакові права і всі рівні перед Богом, тому повинні жити у мирі і дружбі. А всілякі чвари на національній основі – гріх.

У нашій республіці, крім українців, проживає велика кількість росіян, євреїв, поляків, людей інших національностей. І в усіх наших парафіях священнослужителі закликають своїх парафіян жити у мирі і дружбі з усіма, незалежно від того, чи належать вони до православної або будь – якої іншої віри.

Чому ми виступаємо проти всіх тих, хто прагне посіяти національну ворожнечу, недовіру один до одного або розпалює недобрі націоналістичні почуття? Бо з одного боку, як я вже сказав, це гріх, а з іншого, це послаблює нашу Вітчизну.

  • На жаль, і у нас є люди, що не роблять висновків з історичного минулого, не помічають трагічних подій, що відбуваються на національному грунті в різних куточках країни. Вони використовують демократію і гласність, переслідуючи політичні цілі, і тим самим ставлять під удар перебудову.

У цій розмові я не волію торкатися політики, бо Церква у нашій країні, як відомо, відокремлена від держави і знаходиться поза політикою. Але як громадянин своєї Вітчизни і церковний діяч не можу мовчати, коли бачу, як дехто зазіхає на цілісність держави і Руської Православної Церкви.

Такий висновок я зробив, ознайомившись з тією частиною програми Народного руху України, що стосується докорінних змін у сфері релігії. Її автори підтримують утворення в республіці так званої Автокефальної Православної Церкви, що була створена на Україні в роки громадянської війни, а потім розпущена. Не марно – бо її назвали у народі самосвятською, оскільки вона не була законною. Діяльність цієї Церкви поновилася з приходом на українську землю німецько – фашистських загарбників, з ними її представники пішли на Захід. Нині 15 парафій автокефалістів існує за кордоном, але їх не визнають інші Православні Церкви.

У цьому ж документі Руху висувається ще одна неприйнятна для РПЦ вимога про реанімацію греко-католицької (уніатської) церкви.

  • Очевидно, тут необхідно пояснити, чому в епоху демократизації всіх сфер нашого суспільства ( а цей процес торкнувся і свободи) РПЦ виступає проти легалізації уніатів. Один з її ієрархів в інтерв`ю газеті «Московские новости» сказав так: зачеплено, мовляв, важливу сферу інтересів Руської Православної Церкви.

Прихильники унії, як і раніше, нещирі в своїх судженнях. Відновлення греко-католицької церкви, і вони про це знають, не тільки зачепить інтереси РПЦ, а й поновить релігійну ворожнечу в республіці, а також загострить міжнаціональні стосунки.

Греко-католицьку (або, як її тепер називають, українську католицьку) церкву було створено ієзуїтами 1596 року на території загарбаних земель України для окатоличування православних християн. Замість християнської єдності під владою Папи Римського  – буцімто таку мету переслідували організатори унії – вона принесла українському народові горе і страждання. Почалася жорстока боротьба не тільки між церквами, а й серед єдинокровного народу. І так тривало багато років.

Повністю скомпрометувала себе уніатська ієрархія в очах простих віруючих і духовенства в роки другої світової війни своїм співробітництвом з окупаційним фашистським режимом. Це стало останньою краплиною, що переповнила чашу терпіння віруючого народу. 1946 року у Львові відбувся церковний собор, що розірвав унію з Римом і оголосив про перехід греко-католиків у православну віру і приєднання до РПЦ. Лише невелика частина уніатів залишалася вірною своїм переконанням. Уніати не визнають рішення Львівського собору. Підбурювані уніатськими і націоналістичними центрами з-за кордону, ці люди намагаються відновити на території республіки уніатську церкву, на противагу православній. Вони сподіваються відірвати від РПЦ тисячі парафій, мільйони віруючих. Чи потрібен християнам України такий поділ? Думаю, що ні.

Поборники автокефальної та уніатської церкви на Україні, під прикриттям гасла про «національну церкву», ставлять перед собою далекоглядні політичні цілі. Їхня мрія – відділитися не тільки від РПЦ, а й від єдиновірного братнього російського народу. На це вони не мають благословення Божого.

  • Одне із звинувачень, яке висувають уніати проти РПЦ, полягає у тому, що православ`я нібито використовується для релігійної русифікації українського народу?

Я вже казав, що РПЦ багатонаціональна за своїм складом. У ній спрадавна служба ведеться церковнослов`янською мовою, що, до речі, не викликає ніяких непорозумінь під час богослужіння навіть у США і Канаді, у Західній Європі й Австралії. Разом з тим з благословення Священного Синоду в багатьох єпархіях богослужбовою стала мова, яку обрали миряни. Так, на території Українського Екзархату, не тільки у західних, а й у центральних, східних парафіях, здійснюється українське богослужіння…

Гадаю, що із усього сказаного ясно : звинувачення на адресу РПЦ з приводу русифікації українського населення надумані. Цим займаються ті особи і угруповання, яким вигідно на догоду своїм політичним амбіціям сіяти ворожнечу і поділ у Вітчизні.

Руська Православна Церква впевнена, що тільки в єдності всіх націй, усіх республік радянський народ досягне піднесення економіки, добробуту кожного, розквіту національних культур. Вона благословляє перебудову, яка веде наш народ шляхом оновлення всього суспільства в єдиному Союзі.

Газета « Вечірній Київ»

8 вересня 1989 року.  

  

Схожі публікації