Дискусія про можливість зняття анафем РПЦ Константинополем, котра почалася з обговорення анафеми гетьману Іванові Мазепі, плавно перейшла на відлучення від Церкви Філарета. Як виявляється, «московська» анафема ніколи не існувала для Константинопольського Патріархату, і це може слугувати підставою для подальшої дії. Як повідомляє Gazeta.ua, на цю тему вже міркує керівник департаменту у справах релігій Міністерства культури України Андрій Юраш.
Зі слів Юраша, на Фанарі не визнавали канонічною анафему, котру Руська Православна Церква наклала на українського гетьмана Івана Мазепу. Представник Константинопольського Патріархату архієпископ Тельміський Іов (Геча) вже пояснив, що після першого руйнування російськими військами Запорізької Січі у 1709 році українське козацтво, котре перейшло під протекторат кримського хана, повернулось до юрисдикції Фанару, і Мазепа разом з Пилипом Орликом були одними з перших, хто це зробив.
«Владика Іов – офіційна особа, котра говорить від імені Вселенського Патріархату, – прокоментував чиновник. – Ця заява може бути базою для наступного важливого кроку. А саме для невизнання анафеми Московського Патріархату стосовно патріарха Філарета.
Чиновник переконаний, що політика не може слугувати підставою для накладення анафеми, як відбулось у випадку з Іваном Мазепою та Філаретом: «Анафема – відлучення від спілкування через порушення певних церковних канонів. Цього Мазепа не зробив. Так само і патріарх Філарет не зробив нічого, що порушувало б православні догмати. У жодному своєму рішенні не заподіяв шкоди православному віровченню. Таким чином, анафема, котра була у 1997 році на нього накладена, несправедлива».
«Заява по Мазепі – нині одна з самих великих проблем для РПЦ. Це показує Україні і решті православного світу, що рішення, які ухвалює Москва, можуть бути не підтримані першим по честі Вселенським Патріархатом», – підсумував Юраш.
Нагадаємо, РПЦ наклала анафему на гетьмана 12 листопада 1708 року після його державної зради – переходу на бік шведського короля Карла XII під час Північної війни, тобто порушення клятви.
Аналогічно, керуючись церковними правилами, 11 червня 1992 року Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив «викинути митрополита Філарета (Денисенка) з сущого сану, позбавивши його всіх ступенів священства і всіх прав, пов’язаних з перебуванням у клірі», «жорстоке і зарозуміле ставлення до підвідомчого духовенства, диктат і шантаж (Тит. 1, 7-8; святих апостолів правило 27-ме), внесення своєю поведінкою і особистим життям спокуси в середовище віруючих (Мф. 18, 7; Першого Вселенського Собору правило 3-тє, П’ято-Шостого Вселенського Собору правило 5-те), клятвопорушення (святих апостолів правило 25-те), публічний наклеп і хулу на Архієрейський Собор (Другого Вселенського Собору правило 6-те), здійснення священнодійств, включаючи висвячення, у стані заборони (святих апостолів правило 28-ме), вчинення розколу в Церкві (Двократного Собору правило 15-те)». У 1997 році на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви в Свято-Даниловому монастирі в Москві Філарет був відлучений від Церкви і відданий анафемі. Постанову визнали інші Помісні Православні Церкви.