Треба молитись за Митрополита Онуфрія і його паству, – ієрарх РПЦ

Час читання: 3хв.

Війна Константинопольського Патріархату проти Московського триває майже сто років, Фанар неодноразово використовував складні ситуації не для братерської підтримки, а для ослаблення Руської Церкви шляхом відторгнення від неї тих чи інших частин. Про це нагадав глава Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон на своїй сторінці у Facebook.

Архієрей також не забув, що «у 1920-ті роки, коли Руська Церква стала гнаною, коли радянська влада пішла шляхом цілеспрямованого знищення релігії, коли розстрілювали архієреїв та священиків, підривали храми, закривали духовні школи та монастирі, яку позицію зайняв Константинополь? Не братерської підтримки та допомоги, не солідарності та співчуття. Зовсім навпаки: Константинополь вимагав зміщення Патріарха Тихона і «хоча б тимчасової» ліквідації Патріаршества, влаштовував обновленський розкол і вів листування з лідерами живоцерковників, вступав у відносини з радянськими чиновниками з метою підірвати канонічну Церкву», – пояснює владика.

З його слів, «без відома Патріарха Тихона Константинополь мав намір послати «делегацію» до СРСР ніби для вивчення ситуації, а насправді – для формальної легалізації обновленської лже- ієрархії. Тоді ж повною мірою проявились загарбницькі тенденції Константинополя. Від Московського Патріархату були незаконно відірвані Польська, Фінляндська та Естонська Церкви, в діаспорі був створених екзархат руських приходів від юрисдикцією Константинополя».

«Коли у 1990-ті роки Руська Церква зіштовхнулась із труднощами, пов’язаними з наслідками розпаду Радянського Союзу, то і тут Константинополь не лишився осторонь: прийняли у спілкування українських розкольників з США та Канади, створили свою юрисдикцію в Естонії, неодноразово намагались вторгнутися в Україну», – пише він.

На думку ієрарха, сьогодні історія повторюється. «Знов, як у часи Патріарха Тихона, направляють до нас двох екзархів – нібито для зцілення розколу, а насправді для його легітимації з подальшим відторгненням Української Церкви від Московського Патріархату. Прослідковується одна й та сама логіка: використання складної ситуації не для братерської підтримки, а для послаблення Руської Церкви шляхом відкраювання від неї тих чи інших частин.

«Чому б Константинополю не зайнятись формуванням «єдиної помісної Церкви в Америці»? – задається питанням митрополит Іларіон. – Там хіба не незалежна держава? Але ні: всі зусилля докладаються до того, щоб втримати хоча б частину американського Православ’я в орбіті Константинополя, не дати православним ПівнічноїАмерики об’єднатись у повноцінну та потужну автокефальну структуру. Чому? Та тому, що своє втрачати не хочеться. А чуже не шкода».

Архієрей нагадав: «Треба міцно молитися за Блаженнішого Митрополита Онуфрія, за єпископат, клір і багатомільйонну паству Української Православної Церкви. Всі сили пекла кинуті сьогодні на її знищення, але, за обітницею Спасителя, «врата пекла не здолають її». І молитись про зцілення розколу – не через його легітимність, а через покаяння та напоумлення тих, хто відпав від єдності Церкви.

Схожі публікації